Читати книгу - "Письменник, Руслан Баркалов"

Всі троє супроводжуючих мадам Юнти, вертячи носами з неприхованим презирством і злістю помалу віддалилися метрів на десять, залишивши Юнту сам на сам з роаном. Вона стояла наче вкопана, не пам’ятаючись від злості. Але що поробиш? Все рано чи пізно закінчується!

– А тепер ти! – Роан звернувся до неї. – Ти що думала, що я буду тебе боятися, як завжди! Думала, що я зараз тут розпливуся перед тобою зі страху і дозволю тобі мене принижувати тут, на очах сотень людей! Ні! Більше ні! І запам’ятай, я більше не твій чоловік! Мені потрібна нормальна дружина. Нормальна. А тепер забирайся звідси. Іди геть! І щоб я духу вашого тут не бачив!

Він поглянув на Юнту, що стояла біля стола і повторив останні слова ще раз і показав не двозначний жест, який підтверджував його слова. Розмова була закінчена. Але головна битва ще була попереду. І він про це добре знав.

Зараз Юнта була просто розбита такою несподіваною його реакцією. Але коли вона повернеться додому, то після всього, добре все гарно обдумавши, почне чекати слушного часу аби підсунути якусь проблему. Але це буде потім. А зараз вона стояла мовчки і дивилася на нього порожнім поглядом. Вона все ще не могла прийти до себе.

Роан дивився вперед. Перед собою він бачив зовсім чужу жінку. Ні, він її не знає. І ніколи не знав. Раптом він відчув якесь не зрозуміле відчуття, яке виглядало швидше на відразу аніж на страх. Він дивився на Юнту і порівнював її з Ален. Це він робив вперше. І все ж.

Перед ним стояла середнього віку, висока, доволі повнувата дама. Вона була зовсім не схожа на люблячу дружину. Абсолютно. І він сьогодні це вперше помітив. До цього Роан не звертав увагу на те, як вона одягається. Тобто, звертав. Але ніколи не бачив у тому чогось поганого. Але сьогодні це його поразило. Повна відсутність смаку. Як так? А головне – чому? Адже вона має гроші!

Волосся Юнти було, як завжди, коротко стрижене і фарбоване в якийсь темно-вишневий колір. Це все додавало її обличчю, яке було і без того не барбі, ще більшої суворості. Юнта любила користуватися косметикою. Але нині це виглядало явно занадто. Її обличчя було швидше схоже на обличчя мужчини, ніж на ніжне жіноче лице. Таке мужнє, тверде, грубе, безпристрасне. Навіть, дещо жорстоке.

Він згадав Ален. О боже, яка величезна різниця між цими двома жінками. І проблема зовсім не у віці. Невже таке можливо.

Мужчина з жахом в очах дивився на Юнту. Тільки тепер, коли вона трохи відійшла далі від столика, він з полегшенням зітхнув. І зразу відчув як тремтять його руки і ноги. Хоча до цієї миті він навіть не моргнув лишній раз, стараючись триматися якомога впевненіше.