Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Іван і Чорна Пантера 📚 - Українською

Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"

331
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іван і Чорна Пантера" автора Володимир Лис. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 82
Перейти на сторінку:
побачила. То ж ци знаєте, що до нас якась чорна пава приїхала, ну чиста негра, правда, Уляна каже — гей би не зовсім чорна, а мовби там’о, чоколядом обмазана, ну, так і сказала — чоколядом, бо не зувсім чорна, і каже, бачила, як коло дирехторської хати, де той пузатий Жорик живе зі своїми двома вчительками, то машина-таксувка спинилася, ну й шофйор вилазить, каже, а за ним і тая чоколядниця. Усенька в шкіряне зодягнута, ну як ото в кіно теї, що в гістапах наглядальниць показують, талько без гарапника. І до хата йдуть, а там дирехтур і дирехтуриха Сонька баньката виходєть, а потам і Зіна, Жоржика полюбовниця, котру Сонька ци то вдочерила, ци приручила, альбо як у селі кауть, навмисне в хату взяла, щоби всіляким зіллєм напувати та мухоморчиками годувати. Тико скажу вам, кумонько Панаско, скажу вам, не видко, щобись тая Зінка приєджа зі світу сходила. Бабера нічо, ну не такая ж худюща, як ота Нісманова вчительша, Льонка чи Лінка, Бо їх там відає. А ото Лєнсєйчик Мартошин казав, сам бачив, як недавно у лісі вчителька тая самого Ростіка Муравля духопелила. Той, каже, бачив, бо ж по трускавки лісові ходив, то угледів, на учілку накинувся, ну, Ростік, то ж такей кобиляка, що любу поборе, а з тюрми, певно, на бабське добро голодний вийшов. Ой, то вона єго відлупила, що Ростік зігнувся, на траву впав, мо’, там і досі лежить, мурахи доїдають, бо ж у селі не видко єго. Ну, там ще, казала Мартоха, ваш (стишено) Іван був. Мама Панаска — ти що, Марино, перехрестись, Іван до баби й не підступиться, а на тую вчилку молиться, бо ж нащось єму аглицька мова тре. Ну-ну, тітко Панаско, знаємо ту аглицьку мову — Марина. Али ж ви мине геть з толку збили, вже й забула, що я казала. Ой, та про ту приїжджу, що як ніч темна, ну не зовсім ніч, а присвіток, бо ж ото чоколядна. То Уляна каже: щося там побалакали, потому до Зінки-вчительши пуйшле. Мо’, які родичі неїни. А мій Володько, як почув: якеї родичі, то ж, певно, їм перекладачка потрібна. Бо ж приєджа, певно ж, ні бум-бум по-нашім, по-кукуріцьки. Ну ме обсуждаем, а Володька сміється — ви ще, бабо Уляно, каже, скажіть, що до Кукурічок ота, що в Києві було, по тілівізурі показували, ну він же казав, як звати, Володько, ни наше якесь імення, язика мона поламати. Що вона, каже, тая мондель, точно, моделька, так і сказав, до Кукурічок приїхала… Ну, сміється окаянець з бабів дурних, мусила по загривку тріснути. А він регоче — тож типерка, каже, у Кукурічках моди всяки показуватимуть, тико тре по наших калюжах дошки прокласти, щоби дівкам було по чім ходети. Ну, я вже й сама почала сумліватися, ци дєдина Уляна ни бре, али ж цікавість взяла. Кажу до Володьки, як Уляна пуйшла, пуду в бар, мо’, там наш батечко застрєг. А він — та нє, він, певно, уже з тою моделькою любов крутить, а мо’, у барі в Руського чи Круцихи коняком єї поїть. Ну, не зараза же, хоть і рідний син, абись школу швидше, лобуряка, кінчав, казала ж мому охвермі, що не тре у сорок літ родити, бо будєк виросте.

Мама Панаска: та гріх вам, кумо, на дитину свою таке наказувати, хлопчисько тріньки там шалапутний, оно які гицелі у Моривників, чи в теї ж Круцихи, а ваш і до техніки нахиляний, казали ж, мациклєта сам склав, а що хлопець веселий, то й дівки таких люблять. Ви-те но ліпше про тую чорну, чоколядну гостю.

Ну й Марина захихотіла та стишеним голосом (Іванові, що ще у ліжку вилежувався, довелося добре вуха нашорошувати) розказала, як їй стало інтересно, муляло — чо ж то за гостя у дирехтура чи в тої полюбовниці Зінки. То й сказала Володькові, що батька йде з бару витягати. Син, правда, казав ув ответ, що ни в якому барі таточко не сидеть, а в кума Тараса Бусика, бо ж той свиню заколов, до приїзду сина з невісткою готується, їм нарешті внуків мають показати, чи то синових, Андрієвих, чи то, кажуть люде, од першого неїного чоловіка, теї невісточки, ци то нагуляних, бо вже їдне й до школи пуйшло. Ну, Тарас нібито й пригласив мого помагати, а може, гаспид, і збрехав, випити, лигнути на дармовинку схотілося та ще й з свіжою шкваркою. Ну, я й сказала, вела Марина, що до вечора не міг би отако в Вусиків стриміти, певно, ще до Руського долизувати поваландався. А сама прибралася, бо ж нивдобно у куфайці показуватися перед чужеї очі, то й побігла нібито до Бусиків, ци то до бару, а там і на гиншу вулицю звернула. Біля директорської хати никогісько, али з літньої кухні чути — запахи доносяться, ніс у мене, кумо, ще з теї пори не зіпсутий. Ну, я пройшлася, до Руського заглєнула, мого окаянця ни було, до Бусиків йти не теє, бо ж подумають, що на чарку й шкварку напрошуюся. То я назад мимо Жорикової хати й прошкиндиляла. Ну й, скажу вам, кумо, не прогадала. Бо ж якраз, як до двору підходжу, тут з їхньої бані й випливає тая пава. У халаті такім цвітастому, волоссє по плечах розсипане, тоже чорне, як вороняче крило. Не збрехала Уляна — чорна-чорнюсінька, гейби на шашликах закопчена, красіва, ніц не скажеш, тико худа, не скажу — як тичка, бо якесь мнєсо таки є, али більш на штахетину, ніж на дівку, схожа. А за нею з бані — щоб ви-те думали? — Зінка-вчительша, тоже видко, викупана, а мо’, й тій гості дупу намилювала, а то й хтозна-що там, у тій бані робили. І до хати попливли обоє, ну, я за дерево стала, бо ж нивдобно, скажуть —

спеціятельно видивлююся на заморську красоту, а я ж, мона сказати, случайно, чоловіка шукаю, од білої гарєчки спасаю.

— І всьо, більше ніц не бачили? — спитала Панаска.

— Та нє, бо ж у вікно заглядати не станеш, та й уже звечоріло добре, якби на дворі у дирехтура не світилося, то б і не побачила ніц. То я й додом вернулася, а там моя зараза вже на ліжку хропака дає, носюрою рулади висвистує. Я вже й будити не стала, думаю, завтречки випишу по перше число, бо як п’яний, то й дурний,

1 ... 55 56 57 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван і Чорна Пантера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іван і Чорна Пантера"