Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

запрошували, скільки ліків я випила, все марно — тільки гроші даремно витратили. І раптом з’явився в наших краях один чернець, він міг зцілити від будь-якої хвороби, навіть нікому не відомої. Він оглянув мене й сказав, що це гарячка, на яку я захворіла ще в утробі матері, але хвороба для мене не небезпечна, тому що в колишнім своєму житті я була здорова. А від пігулок, пояснив він, користі не буде. Він прописав мені якийсь чудодійний порошок і цілющий настій, яким цей порошок треба запивати, і поручився, що варто хоча б раз випити його під час нападу, все як рукою зніме. І уявіть — дійсно допомогло!

— Ви не запам’ятали рецепт? — запитала дружина Чжоу Жуя. — Треба б його записати про всяк випадок. Раптом хто-небудь іще занедужає! Принаймні зробимо добру справу.

— Рецепт такий складний, — відповіла Баочай, — що, поки приготуєш ліки, можна сто разів умерти! Усе, що входить до його складу, не так уже це й багато, ви дістанете, тільки із труднощами, — тут уже як пощастить. Насамперед треба зібрати двадцять лянів тичинок і маточок білої півонії — вона розпускається навесні, дванадцять лянів тичинок і маточок білої лілії — вона розпускається влітку, дванадцять лянів тичинок і маточок білого лотоса — він розпускається восени, і дванадцять лянів тичинок і маточок квітки сливи, що розпускається взимку. Наступного року, у дні весняного рівнодення[112], ці тичинки й маточки потрібно просушити на сонці, змішати й розтерти в порошок. У сезон Дощів[113] треба зібрати дванадцять цянів[114]дощових вод...

— Ай-я-яй! — засміялася дружина Чжоу Жуя. — Таж для цього знадобиться не менше трьох років. Ну, а якщо в сезон Дощів не буде дощу?

— У тім-то й річ! — посміхнулася Баочай. — Тоді доведеться чекати наступного року! Але це не все! Ще треба зібрати дванадцять цянів роси, що випала в сезон Білих рос[115], дванадцять цянів інею, що випав у сезон Інею[116], і дванадцять цянів снігу, що випав у сезон Малих снігів[117]. І все це, змішавши, додати в порошок. Потім скачати пігулки завбільшки з драконове око, скласти в старий порцеляновий глечик і закопати в землю під корінням дерева. Як тільки почнеться напад, треба проковтнути одну пігулку й запити відваром із теплого кипариса.

— Амітаба! — вигукнула дружина Чжоу Жуя. — Тут і справді можна вмерти! Усього цього за десять років, мабуть, не збереш!

— Мені все-таки пощастило, я роздобула все, що потрібно, і приготувала ліки! — сказала Баочай. — А коли приїхала сюди, закопала їх під грушею.

— Як же вони називаються, ці ліки? — запитала дружина Чжоу Жуя.

— Чернець сказав, що називаються вони «пігулки холодного аромату», — відповіла Баочай.

— А які ознаки хвороби?

— Особливих ознак немає — тільки кашель, — пояснила Баочай. — Але варто прийняти пігулку, і все проходить.

Дружина Чжоу Жуя хотіла ще про щось запитати, але почувся голос пані Ван:

— Хто тут?

Дружина Чжоу Жуя озвалася, вийшла до пані Ван і доповіла про те, як прийняли бабусю Лю.

Пані Ван нічого не сказала у відповідь, і дружина Чжоу Жуя вже зібралася йти, як раптом до неї звернулася тітонька Сюе:

— Зачекай, я тобі дещо дам — віднесеш. — І покликала: — Сянлін!

Шурхнула фіранка, і на порозі з’явилася та сама дівчинка, що на ґанку бавилася зі служницею Цзіньчуань.

— Ви кликали мене, пані?

— Дай мені скриньку з квітами, — звеліла тітонька Сюе.

Сянлін у ту ж хвилину шанобливо піднесла пані Сюе маленьку, обтягнуту парчею скриньку.

— Тут нові зразки квітів із тонкого шовку, їх недавно зробили при дворі, — пояснила тітонька Сюе. — Дванадцять штук зв’язані в пучок. Навіщо їм без діла лежати, зіпсуються ж. Нехай краще сестри носять. Іще вчора хотіла послати, а потім забула. Позаяк уже ти прийшла, захопи їх!