Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 78
Перейти на сторінку:
не впасти в очах своєї доньки, як дійду до кінця.

— Хоч би що ти розповів, моя любов до тебе, тату, не похитнеться! — палко запевнила Маріс. — Даю тобі слово, — всміхнулася дівчина. — Ти зупинився на Чорнодеревній палаті.

Академік, споважнівши, кивнув головою.

— О, Маріс, люба моя доню, Чорнодеревна палата — одна з найдавніших скарбниць у палаці. Найдавніших і найтаємніших. Так, Щип про неї не прохопився й словом, поки не впевнився, що я заслуговую на його довіру. На її дерев’яних стінах вирізьблено докладну історію Санктафракса. І як вирізьблено! Безліч виконаних на дереві картин, оправлених у рельєфні, візерунчасті рами. Картин оздобних, закрутистих, позначених ряснотою вишуканих деталей…

— І збіса незручних для витирання, — промурмотів Щип, відтак, зоставивши тацю з зіллям, пройшов до порогу і покинув опочивальню. Він не може правити теревені цілісінький день, на нього чекають важливі справи.



Його зникнення лишилося непоміченим.

— Просто якесь диво! — палко провадив Лініус. — Різьблені картини видаються майже живими. А які історії вони воскрешають! «Благословення Летючої скелі»… «Оповість про братчика Руктуса та блукай-бурмила»… «Легенда про Іменну вежу»… «Облога Великого небесного дракона»… А згодом, ознайомившись із ними ближче, я виявив, що кожна сцена була оточена плетивом кручених візерунків, схожим на сплутане гілля терників Темнолісу. Спершу я взяв його за звичайний декоративний орнамент, одначе жоден старожитній різьбярський витвір у цій казковій палаті не міг бути просто прикрасою. Численні візити до Великої бібліотеки та незліченні години, присвячені студіям закурених манускриптів виявили, що це — кутастий шрифт Стародавньої мови. То був достотний голос Перших учених — ще давніших, ніж найдавніші сувої Великої бібліотеки, — вкарбований у стіни. — Його очі спалахнули дитячим запалом. — Голос незрівнянної чарівності, тріумф генія тих, хто жив задовго перед нами.

Маріс усміхнулась. Давно, дуже давно не бачила вона свого батька в такому піднесеному стані.

— Ти тільки подумай, Маріс! — вигукнув він. — У Чорнодеревній палаті закарбована сливе вся історія Санктафракса — і той день, коли стародавні вчені припнули велику летючу скелю Якірним ланцюгом, і сторіччя гармонії та вченості, і Великий розкол, коли старожитні академіки поділилися на землезнавців та небознавців, і навіть Перші чистки… — Він замовк, щоб перевести дух. — І зненацька все уривається — сьома стіна так і лишилася розцяцькована лише наполовину. Десь-найпевніш різьбярів, через їхню належність до різьбярів землезнавчого ухилу, було витурено з Санктафракса. — Лініус скрушно похитав головою. — Отака жахлива, отака ганебна пляма…

З надвору почулося бемкання дзвону на ратушній вежі. Маріс нервово здригнулася. Минуло вже стільки часу, одколи Квінт залишився сам-один у кам’яних щільниках!

— А Старожитня лабораторія? — запитала вона батька. — Її також зобразили різьбярі-чорнодеревники?

— Атож, — відказав Лініус, і його очі знову прояснилися. — А тож, зобразили. Мінливе обличчя Санктафракса різьбилося там сторіччя за сторіччям. Будівництво споруд, зведення Головного віадука, прокладання тунелю і заснування Скарбівні… Чи то пак Великої лабораторії, — поправився він, коли Чіпус буркнув щось собі під ніс. — А також пробиття Великого західного тунелю, — провадив Лініус, обертаючись до Маріс. — Саме цей тунель, — до нього можна було дістатися тільки нижньонебовою кліткою, — вів до другої, Старожитньої лабораторії.

— Тож можете собі уявити моє хвилювання, коли я випадково нагледів тамтой загублений осередок ученості. Це місце започаткували кілька найблискучіших умів, що їх будь-коли знав Санктафракс, і мені страх кортіло побачити лабораторію на власні очі. — Він спохмурнів. — Але тут поставали реальні труднощі. З різьби пізнішого часу я дізнався, що лабораторію занедбано, а тунель до неї завалений. А в найостанніших записах ані тунель, ані лабораторія не значаться взагалі. — Лініус провинно похнюпив очі. — Гадаю, я мав негайно відмовитися від своєї затії, — зронив він. І, помовчавши, додав: — Але не зміг!

— Не зміг, — повторила Маріс, неспроможна приховати колючих ноток у своєму голосі.

Лініус приязно глянув на дочку.

— Так, я знаю, що нехтував тебе, — зізнався батько. — Грішний, каюся. Я знехтував усі свої обов’язки… Та що я міг удіяти! Надто великі були чари, щоб їм опиратися. Що більше я відкривав нового, то більше прагнув… то більшу мав потребу відкривати. Я ж науковець, Маріс, попри всі свої вади. Ти ж розумієш мене, чи не так?

— Так… гадаю, так, — неохоче відповіла Маріс.

— Я уявляв себе великим дослідником, який розкриває забуті таємниці цілого втраченого світу, — вів далі професор, і очі його палали завзяттям. — Попервах справа посувалася звільна. Давнє письмо важко читалося, а подекуди, оскільки й сама мова була архаїчна, — і розумілося. Мені доводилося вчащати до Великої бібліотеки, де пощастило виявити ще й інші давні сувої. Вони й допомогли мені в моїй нелегкій справі…

Він знову замовк, і Маріс бачила, як він повернувся до старого бібліотекаря. Обличчя Лініусове засяяло вдячністю.

— Я багато чого тобі завдячую, Чіпусе, — сказав він. — Дуже багато. Ти перший показав мені давні словники та лексикони. Ти навчив мене основ Старожитньої мови. І ти ж напоумив мене, як користуватися бібліотекою — на яке дерево лізти, щоб знайти потрібні відомості, як правильно вибирати гілку… — Він похитав головою. — Ех, знав би я, що ти там!

— Що ж, може, мені, зрештою, і слід було зголоситися, — сказав Чіпус. — Я б міг трохи вставити тобі ума і в зародку придушити цей несусвітній навісний героїзм…

Проте Лініус енергійно тріпнув головою.

— Мене б ніщо не зупинило, — запевнив він. — Я був одержимий, Чіпусе. Сп’янілий. Я був певен: у Старожитній лабораторії коїлося щось неймовірне. Тож мені лишалося одне: вперто домагатися розкриття її таємниці. Зрештою по багатьох довгих тижнях досліджень я з’ясував усе, що міг. Настав час дослідити Старожитню лабораторію безпосередньо на місці.

— А я гадала, вона опечатана, — озвалася Маріс.

— Так воно й було, — кивнув головою Лініус. — Але я згоряв од цікавості. І не міг утриматись, щоб не піти подивитися самому. І ось я вперше вирушив туди в небовій клітці. — Він подався вперед, по-змовницькому стишуючи голос. — Треба було діяти дуже обережно, — провадив він. — Одне те, що багато клопоту завдавало керування повітряною кліткою, а друге — я мав критися

1 ... 55 56 57 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"