Читати книгу - "Не кохай мене, Ольга Джокер"

***

- Що трапилося? - Запитую Галю, стискаючи пальцями новенький телефон і навіть не намагаючись приховати роздратовані нотки у голосі.

Я не мушу зараз бути тут. Розмовляти з Галею та слухати її соплі-сльози. Якби я знала, що дзвонить зведена сестра, то не зрушила б з місця. Вдала, що не чую.

- Мені нема до кого більше звернутися, — гірко схлипує Галя. - Батько, звичайно, не в курсі.

- Чи не можна швидше озвучити причину твого такого пізнього дзвінка? - Задаю питання, нетерпляче перетоптуючись з ноги на ногу.

- Соня, я в лікарні. Зробила аборт.

- Ти що...?

Від шоку я не можу видавити із себе ні слова. Наче риба, беззвучно відкриваю і закриваю рота, хапаючи повітря. Ні, звичайно ж, я давно підозрювала, що Галя не незаймана, особливо коли вона ночами тікала з дому через вікно.

Сестра думала, що ніхто з домашніх не знає, але проблема у тому, що я завжди пізно лягала спати. То книжки, то фотошоп. Схаменутися не встигала, як наступала ніч. А Галя тільки й чекала цього часу, щоб відчинити вікно своєї кімнати і втекти за ворота, де її за звичаєм чекав білий позашляховик.

- О Боже! – голосно скрикую.

- Тільки не засуджуй мене, прошу! - плаче Галя. - Соня, допоможи, якщо зможеш. Мені нема до кого більше звернутися!

- А батько дитини? Чому він не допоможе?

- Він одружений, Соня. Дав грошей на аборт і привіз мене до клініки. Обіцяв, що я швидко впораюся і навечір буду вдома, але щось пішло не так. Я погано себе почуваю. Кровотеча не зупиняється ні на мить. Сил, щоби піднятися і сісти в таксі майже немає. Як повертатися в селище у такому стані – я гадки не маю.

Незважаючи на те, що ми з Галею ніколи не любили один одного і всіляко підколювали за будь-якої зручної нагоди, зараз я відчуваю величезну жалість по відношенню до неї. Вона точно не заслуговує на подібне. Жодна дівчина чи жінка.

Я хаотично розумію, чим можу допомогти. Відкриваю шафу і оглядаю речі. Запитую у Галі назву клініки та відключаюся. Швидко натягнувши на себе трохи прим'ятий спортивний костюм, виходжу зі спальні і прямую у вітальню.

Фільм стоїть на паузі, Ярослав дивиться в телефон. Почувши мої кроки, скидає погляд і хмурить брови.

- Ти куди, Сонь?

- Яріку, справа особливого значення! Без тебе нізащо не впораюся!

Коротко описую йому суть проблеми, відчуваючи, як мене трусить від емоцій. Ще недавно ми обзивалися з Галею один на одного, а зараз у мене душа не на місці від думки, що з нею може статися щось страшне.

Я питаю, чи не знає Яр справді хорошу клініку чи лікаря, який допоміг би сестрі. Зі мною він швидко вирішив питання. У лічені години! У Жарова багато зв'язків у місті. Він адвокат, його батька знає кожен собака. Якщо Ярослав не допоможе, то я не знаю, куди бігти і до кого звертатися.

Він підводиться з дивана і йде до своєї кімнати попутно набираючи когось телефоном. Я чую лише уривки фраз.

- Дівчина після аборту. Так. Сильна кровотеча та запаморочення. А чорт його знає — у шарашкиній конторі оперували. Добре, скоро будемо.

Я виходжу у передпокій і одягаю кросівки. З полегшенням видихаю. Як добре, що я маю людину, яка допоможе з будь-яких питань.Раніше то був Влад, а тепер Ярослав. Я можу на нього покластися, він зніме важкий тягар із моїх плечей і візьме вирішення питання у свої сильні руки.

Поки їдемо у сторону приватної лікарні, я не випускаю телефону. Переписуюсь з Галею та питаю про її самопочуття. У тій клініці, де вона лежить, усі лікарі давно розійшлися по домівках, а медсестри тільки роблять, що ставлять ін'єкції.

- Чорт, Галя пише, що живіт болить, - вимовляю, закусивши губу.

- Скоро приїдемо, Сонь. П'ять хвилин. І швидка також на підході.

Я киваю і роблю глибокий вдих.

- Я гадки не мала, що вона вагітна. Ні батько не знав. Ніхто. Тому мені доведеться збрехати, що Галя заночує в нас кілька днів.

- Валяй.

- Підтримаєш мою брехню?

Яр трохи посміхається і кидає на мене короткий погляд. Знаю, підтримає. Я усміхаюся у відповідь і дивлюся на стрілку спідометра, яка трохи перевищує норму.

- Батько вб'є Галю за такі витівки. Він дуже строгий! А вагітність поза шлюбом для нього на межі катастрофи — вимовляю в серцях. — Роман Геннадійович і мене не хотів відпускати до тебе без усієї показухи зі штампом у паспорті та весіллям. Боявся, що люди скажуть. І не хотів, щоб я потім принесла у подолі.

- Мене просвітили, — відповідає Яр і повертає на перехресті.

- Ось як!

Ох, знав би вітчим, що Яр у мені зовсім не зацікавлений, як у жінці! І протягом двох місяців спільного проживання був лише один інтимний епізод, про який соромно згадувати.

Ми під'їжджаємо до невеликої приватної лікарні з непоказною вивіскою та стикаємося з тим, що охорона не хоче пропускати нас на територію. Ярослав, гучно грюкнувши дверима автомобіля, виходить надвір. На підвищених тонах пояснює щось чоловікам. Мені лише залишається чекати і радіти з того, що Яр зі мною. Поняття не маю, як би я справлялася самотужки.