Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Але Дрон лише прикрив повіки, втихомирюючи полум'я, і різким рухом зрушив мене на підлогу. Одразу ж підвівся.

– Вдома! – рикнув уривчасто.

Я навіщось помахала глядачам у віконці. Не хотілося, щоб вони запідозрили... хоч, яка мені до них справа? Проте Дрон розлютився ще більше, схопив мою руку і потяг до виходу. Я спробувала застібнутись або хоча б стягнути поли, однак пес процідив крізь зуби:

– Не смій застібатися... кішко.

Здається, я ще не бачила його таким розлютованим. З чого, питається?

– Побачимося в ігровій, – кинув він Шанові, який продовжував завзято працювати підтягнутими сідницями, ощасливлюючи перезбуджену офіціантку.

Я б, мабуть, заздрісно зітхнула, але спогади про останній погляд Адрана стримали порив.

– В ігровій? – хмикнула натомість.

У нас так називаються кімнати, де грають кошенята. Втім, у собак напевно ігри серйозніші...

– Побачиш, – процідив Дрон, підтверджуючи мої висновки. Ох, мені вже зовсім не хотілося про це дізнаватися!

Дрон протягнув мене за руку до машини під свист і рідкісні плески роззяв, майже запхав на переднє сидіння і стрімко стрибнув за кермо.

– Знімай, – кинув, злітаючи і розвертаючи літмобіль.

– Що? – не зрозуміла я.

– Піджак! Так підеш.

– Не зніму! – обурилася я.

При думці, що буду хизуватися в одних панчохах через весь палац Вожака, стало зовсім не по собі. Адже мені там ще й після повні з'являтися... сподіваюся.

– Не зли мене, кішко.

– Тебе і злити не треба, сам злишся.

– Я сказав, знімай! – Дрон зміряв мене одним із сталевих ріжучих поглядів.

– Мстиш мені за якісь свої проблеми?

– Кішко!

– Думаєш, нічого не помічаю?

– І що ти помічаєш? – підняв він брову.

Я демонстративно почала застібати ґудзики, очікуючи, що будь-якої миті пес їх знову відірве.

– Кішко! Що тобі ця тріскачка наплела?

– Ти сам сказав, «після повні»! І бісишся, щойно мова заходить... про те, чим ось уже другий день займаються всі пси Псарина! І до мене так і не торкаєшся, хоча я бачу...

– Просто тобі не пощастило потрапити у такий період.

– Я сюди не напрошувалася! І не заперечую, якщо ти мене додому відпустиш.

– Кішок з палацу Вожака ніхто не відпускає.

Я відвернулася до вікна, все ще напружено чекаючи, але Дрон зосередився на управлінні і більше нічого не казав.

Коли машина опустилася до парадного входу, я поборола порив вискочити попереду пса і змусила себе дочекатися, поки він вийде першим і відчинить двері. Нехай привчається не командувати, а хоч якусь увагу надавати! Навіть у разі потреби, думаючи, ніби я не вмію сама її відкривати.

Дивно, але охорона ще залишалася на належних місцях. Я вже чекала, що весь палац Вожака занурився в оргію. Але ні. Її, охорону, схоже, навіть посилили: потужні похмурі хлопці якщо й пускали слини, то дуже непомітно. Напевно, з тих, хто не настільки схильний до впливу повного місяця.

– Дроне! – засяяла біля ліфта незнайома псина в довгій фіолетовій сукні та діамантах на шиї.

– Привіт, Міро, – озвався Адран з таким виглядом, ніби враз розболілися всі зуби.

Почекав, поки ми ввійдемо і, ледь я встигла розвернутися, втиснув мене в стіну.

– Чергова наречена? – пошепки фиркнула я, із задоволенням піднімаючи руки по широких плечах, промацуючи рельєфну мускулатуру і згадуючи його приємну важкість зверху, коли накинувся на мене в ліжку.

– Чергова постільна кішка?

Миру позначила, що все чула і тепер, начебто, мститься. Але Дрон не звернув уваги ні на кого з нас, вп'явшись поцілунком у мої губи. Запустив руку у волосся, притискаючи до себе голову і заодно не даючи упиратися потилицею в стінку ліфта. І відверто, жарко цілував, досліджуючи язиком мій язик.

Це виявилося так несподівано та так приємно! Пес дери, я бажала мерзотника прямо тут і зараз, хоч на підлозі ліфта, хоч серед натовпу!

Міра ображено кашлянула, але була проігнорована. Дрон витягнув і попестив мої груди, погладив долонею ніжку, пройшовся під гумкою панчохи. Я відчула, як гаряча крапля потекла по внутрішній стороні стегна, Дрон намацав її, провів пальцями вздовж мокрого лона.

– Течеш, кішко, – видихнув мені в губи.

Здається, ліфт зупинився. Здається, Міра вийшла. Здається, хтось хотів увійти, але не ризикнув. Дрон ударив по кнопках, не дивлячись, і ми знову кудись поїхали.

Від несподіванки я навіть кілька разів муркнула. Я-но була впевнена, що пес просто дражнить чергову собаку, і зараз холодно обсмикне мене – щось на шталт улюбленого «не заслужила». Але він продовжив цілувати, опустився на шию – я відкинула голову. Потім на груди. Заглибився двома пальцями всередину лона, викликаючи бажання вигнутися і потертися об руку.