Читати книгу - "Празька химера, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

закінчував школу, від неї пішов коханий чоловік, і весь жар свого серця вона віддала Славкові Ратинському. Боронь Боже, щоб вона мріяла про щось тілесне, але все одно то було справжнє кохання із неймовірним серцебиттям і захмарними тріумфами духу. Тільки так вона могла лікуватися від тої страшної рани, яку завдав їй її справдешній коханий... А тепер нарешті яскравим огнем горять ті різнобарвні свічки, які вона так любовно вибирала тридцять років тому, як вони не зітліли за ці роки, ще й горять, і так яскраво!

Оксана припалила другу сигарету від свічі, і цей жест образив Ніну Павлівну. Можливо, тому вона не сказала таке природне як на той момент «Що сталося, Оксано?», а почала, мабуть, таки недоречне:

— Оксано, не мені тебе судити, але невже цигарка може допомогти жінці?

— А я не хочу стати такою жирною, як ви, Ніно Павлівно! — істерично вигукнула Оксана. — Я ще хочу любові у свої сорок п’ять років!

— І цигарка допоможе?

— А як ви собі уявляєте, цілуватися із чоловіком, який палить, жінці, яка не палить?

Ніна Павлівна уявляла, бо пережила таке. Але й знала, як може зашкодити огрядність. ТОЙ чоловік перестав телефонувати, і вона зважилась сама, мовляв, була з учнями в Прибалтиці, привезла тобі сувенір. І почула у відповідь:

— Я завжди любив повненьких жіночок, але останнім часом це в тебе переходить ті межі, які я можу осягнути...

— От козел! — обурювалась її сестра, одна з небагатьох, хто знав про нього, єдина, кому вона розповіла, як все закінчилось. — От козлище! Таке казати жінці! Не міг сказати, що його застукала дружина й відбила одне місце! — сестричка висловилася грубіше.

А потім співчутливо додала:

— Що поробиш, коханка має бути молодою. Старою може бути мати, або в крайньому разі дружина. Треба тобі, Нінко, шукати діда для шлюбу.

Ніні, тоді сорокап’ятирічній, не хотілось шукати ніякого діда. Хоча й нестерпно боляче було хоронити багаторічне кохання. І найдужчого болю завдавало те, що, крім, власне, кохання, гинула мрія чистої жінки про чоловіка, який навіки приворожений духом, не тілом. Для якого не треба терзати себе виснажливими дієтами й нескінченними візитами до масажистів і косметичок.

— Наша мамка краща за всіх! — вигукував їхній батько і ляскав по сідниці їхню огрядну маму. Той грубуватий жест ранив делікатну душу Ніни, але батько маму таки любив, хіба що висловлював своє почуття занадто неделікатно.

А вона мріяла, щоб про любов говорили по-іншому, але от, лишилася ні з чим. І вона страждала мовчки, багато працювала, щоб уроки були цікавими, любила своїх учнів, та ніч-чому їх не навчила. Її учениця Оксана Полуян, в єство якої Ніна Павлівна, як їй тоді здавалося, зуміла закласти правильну шкалу пріоритетів, тепер хоче грати за тими правилами, які встановили не найкращі з чоловіків, гірші з них. І відверто й грубо ображає свою стару вчительку, нехай Бог судить її.

— Як згадаю, як ви стояли перед класом пузом вперед, так і хочеться впасти на підлогу й робити гімнастику, поки не здохнеш! Мені зараз стільки, скільки вам було тоді, і я не хочу бути такою, як ви! Я ще хочу любові!

— Оксанцю, мила, кохань не можна бути так багато! Я ж знаю і від ваших однокласників, і сама ти раніше забігала, скільки в тебе було усіляких пригод! В тебе росте дочка! Якою вона бачить маму, ти про це думаєш?

— Моя донька не росте, а виросла, їй двадцять років! Але це не означає, що МОЄ життя закінчилося!

— Але ж кохання може бути в житті тільки одне! Максимум — два! Три — верхня межа!

— А як у мене вже було десять, то мені, згідно з вашою теорією, накласти на себе руки? Стрибнути зараз із вашого балкона на проспект?

— Цього не треба, але далі треба жити вже без цього! Взяти себе в руки й зупинитися!

— Ой, облиште свої проповіді! Хто зараз так живе? Хто вас послухає? Не смішіть курей, Ніно Павлівно!

— Так, я й правда смішу курей! Зараз світ і справді сказився. Всі блудять, як перед кінцем світу. І мої учні також.

— Ваші учні були не тільки вашими! Нас іще вчила Заріна Миколаївна! Проводила лекції про гармонію жіночого тіла! І це було в ті часи, коли світ ще не казився!

Заріна Миколаївна була вчителькою біології. Будь-яку тему цієї складної науки про природу вона зводила до стосунків між статями. Ходила перед учнями в прозорих блузах, у похабно тісних спідницях, крутила стегнами, фарбувала обличчя, та так, ніби то був паркан. Вона відчувала себе абсолютно впевнено, бо була коханкою, ні, не директора школи і не заврайвно, а першого секретаря їхнього райкому. Ніна Павлівна робила спроби зібрати підписи, щоб Заріну усунули від роботи в школі. Інші вчительки, які також в усній формі обурювались педагогом-проституткою, не підписали відозви, бо знали про високу підтримку Заріни. І Ніна Павлівна підписала того листа лише своїм іменем. Її викликали на бесіду, під час якої лагідно, але твердо натякнули, що вона перебільшує згубний вплив вчительки біології, яка є членом Комуністичної партії, всі комісії відзначають високий професійний рівень її уроків, її учні успішно складають іспити до університету, а щодо сміливого вбрання, ну то струнка жінка може одягти таке, що огрядній не пасує... Заріна Миколаївна ридала в учительській, що її цькують у колективі, але учні, навпаки, люблять саме її, якби слово дали учням!..

— Ви брали на себе, Ніно Павлівно, почесну місію пропагувати моральний спосіб життя, відмінний від того, який уособлювала сучка Заріна!..

— Я намагалась, тільки не треба поганих слів, Оксанцю!

— Ніби ми не бачили, як вона замикалась із учителем фізкультури в спортзалі! Якщо ви намагались, то й мали бути в сто разів елегантнішою за неї! Щоб моральність була підкріплена гідним іміджем, а не жирним пузом! Адже хлопці на задній парті, поки ви розповідали про Мавку й Лукаша, перешіптувались: «Ти можеш уявити Ніну Павлівну го-о-олою?»

А ще на дошці з’явився майстерний підлий малюночок голої жінки в профіль з огидними безформними грудьми, які лежали на величезному череві. Ніби хтось підгледів, як Ніна Павлівна виходила з ванни. І не треба було літер «Н.П.» під малюночком. Це було невдовзі по тому, як урвався її багаторічний роман. Як знайти слова, щоб пояснити, що не можна сміятися над довгим носом, заячою губою, кривими ногами...

— Але огрядність — це дещо інше! —