Читати книгу - "Дев’ять життів Крістофера Чанта"

— Нічого, але йому потрібно поїсти для підтримання сил, — сказав Крістофер. — Чи могли б ви… 

— За кого ви мене маєте? — роздратовано сказала Панна Розалі. 

Еріка з тацею влетіла майже миттєво. Крім чаю і двох тарілок, завалених тістечками, в куточку таці притулилася крихітна пляшечка бренді. Коли Крістофер приніс тацю всередину замовляння, Такрой глянув на бренді, вишкірився і відлив у свою чашку чаю добрячу порцію. Здавалося, це підтримало його так же добре, як тістечка підтримали Крістофера. Поки вони удвох уминали наїдки, Такрой перебирав увесь той безмір думок, які треба висловити. Одна з них була така: 

— Якщо ви побачите якихось людей із Одинадцятої без попередження, то можете прийняти їх за шляхетних дикунів, але ви зробите величезну помилку. Вони дуже, дуже цивілізовані. Що ж до шляхетності… — Такрой завмер, зупинивши тістечко на півдорозі до рота. 

— З’їж, це якраз одинадцяте, — сказав Крістофер про тістечко. 

Такрой лише всміхнувся на цей жарт. 

— Ваші світи трохи знають про них, — сказав він. — Це ті люди, які дали поштовх усім цим історіям про ельфів. Якщо ви будете думати про них як про холодних неземних створінь, що керуються дещо іншими правилами — це дасть вам якесь уявлення. Я справді не розумію їх, хоча був народжений одним із них. 

До цього часу Крістофер уже знав, що повернути Ґабріеля буде найскладнішою справою, яку він робив будь-коли у своїх життях. А то й геть неможливою. 

— Ти здужаєш піти зі мною в Одинадцятий? — спитав він Такроя. — Щоб застерегти мене від помилок. 

— Все одно мене звідси витягнуть, щойно зрозуміють, що я все розповів тобі, — сказав Такрой. Він знову дуже зблід. — А ти вже в небезпеці через те, що знаєш. 

— У такому разі, — сказав Крістофер, — ми розповімо всім у Замку і доручимо Йоланті й Берилі надрукувати звіт для Уряду. Драйт не зможе убити всіх! 

Такрой не був аж такий упевнений, але пішов разом із Крістофером до оперативного штабу, щоб усе пояснити. Природно, знову зчинилося ремство. 

— До Одинадцятого! — чувся лемент. — Ви не можете! 

Люди посходилися з інших частин Замку, щоб сказати Крістоферові, що він дурень і що повернути Ґабріеля майже неможливо. Доктор Сімонсон полишив вносити останні зміни у вершу на омарів, щоб прийти нагору й заборонити Крістоферу йти. 

Крістофер такого й очікував. 

— Дурня! — сказав він. — Тепер ви зможете впіймати Мару без моєї допомоги. 

Чого він не сподівався, так це того, що Богиня дочекається, щоб гамір вщух, і оголосить: 

— А я іду з тобою. 

— Навіщо? — спитав Крістофер. 

— Із відданості, — пояснила Богиня. — У книгах про Міллі вона ніколи не здавала своїх друзяк. 

«Це ж не стосується її книжкової пристрасті», — подумав Крістофер. Він підозрював, що насправді вона боїться лишатися там, де Рука Ашет може знайти її, але не сказав цього. Якщо вона піде з ним, це збільшить силу їхньої магії майже удвічі. Для подорожі Крістофер одягнувся так, як порадив Такрой. 

— Хутро, — сказав Такрой. — Що більше ти маєш його на собі, то вищий твій ранг. 

Крістофер причаклував килимок із тигрової шкіри з Середньої Зали, і Богиня прорізала в ньому дірку для голови. Панна Розалі знайшла для нього панський пояс із мідними заклепками, а економка відшукала лисяче хутро, щоб закутати його шию, і ще норковий палантин для Богині. 

— Буде доречно обвішатися прикрасами, де тільки можна, — сказав Такрой. 

— Тільки не срібними, пам’ятайте, — вигукнув Крістофер, коли всі кинулися врізнобіч шукати потрібні речі. 

Йому дісталися три золоті кольє і низка перлів. Весь асортимент сережок Йоланти був художньо приколотий там і сям на тигровій шкурі вперемішку з брошками Берили. На голову Крістоферу намотали золотий вечірній пояс Панни Розалі й закололи на лобі траурною брошкою Ерики по мамі. Сама Богиня просто вчепила пучок страусиного пір’я на голову і вдягла чиїсь золоті браслети поверх вовняних бриджів. Вони хотіли чітко показати, що Крістофер найшанованіший. Такрой лишився в тому, що й був. 

— Вони мене знають, — сказав він. — Я не маю в Племені рангу взагалі. 

Вони поручкалися з усіма в оперативному штабі й обернулися до Брами. Тепер вона була налаштована на Одинадцятий, наскільки знали Флавіан із Такроєм, але Панна Розалі застерегла Крістофера, що спроба пробитися крізь замовляння навколо Одинадцятого може забрати всі їхні сили, та й тих може не вистачити. Тож Крістофер виступав на чолі групи, проштовхуючись із усіх сил, а Богиня ішла за ним, її примарна пара рук випросталася з-під справжньої. За ними Такрой бурмотів заклинання. 

Пройти було легко. Підозріло легко, як вони одразу відчули. Раптова безформність, ніби короткий повів Проміжку. І вони опинилися в лісі, а на них дивився чоловік, схожий на Такроя. 

Той ліс був бездоганно красивий: вистелений зеленим трав’яним килимом, без жодного кущика. Лише стриміли високі тонкі дерева, і здавалося, вони одного виду. Серед гладеньких і ледь сяючих стовбурів на одній нозі завмер чоловік, ніби захоплений зненацька олень, дивлячись на них через оголене коричневе плече. Він був схожий на Такроя тим, що мав таку саму шкіру кольору кави і тьмяне кучеряве волосся, але на цьому схожість закінчувалася. Він був оголений, якщо не зважати на куцу хутряну спідничку, через яку він скидався на виключно стильну грецьку статую в усьому, крім обличчя. Вираз його обличчя нагадав Крістоферові верблюда. Це був вираз зверхньої огиди і презирства. 

— Гукни його. Пам’ятай, що я тобі казав, — прошепотів Такрой. — Ти маєш бути грубим із людьми в Одинадцятому, інакше вони не поважатимуть тебе. 

— Гей, ти! — крикнув Крістофер щонайбундючнішим голосом. — Ти там! Негайно відведи мене до Драйта! 

Чоловік поводився, мов нічого не чув. Лиш на мить затримавши погляд, він завершив перерваний на середині крок і зник за деревами. 

— Хіба він не чув? — спитала Богиня. 

— Можливо, — сказав Такрой. — Але хотів показати, що поважніший, ніж ми. Він, очевидно, з нижчих у Племені. Навіть найнижчі особи воліють вважати, що вони кращі за будь-кого в Споріднених Світах. Ідіть далі, і ми побачимо, що з цього вийде. 

— Куди? — спитав Крістофер. 

— Будь-куди, — відповів Такрой із легкою посмішкою. — Тут вони контролюють напрямок і відстань. 

Вони рушили прямо, куди очі дивляться. Дерева були однаковісінькі, ще й росли через такі рівні проміжки, що через двадцять кроків Крістофер задумався, чи вони рухаються взагалі. Він роззирнувся і з полегшенням побачив десь позаду, на належній відстані, серед стовбурів квадратну рамку Брами. Він задумався, чи весь Одинадцятий заріс деревами. Якщо так, то не дивно, що тутешні люди не користуються вогнем. Вони ризикують спалити увесь ліс. Він знову подивився поперед себе і виявив, що краєвид не змінився, але вони хтозна-як підійшли до якогось паркана. 

Паркан за деревами тягнувся, скільки око бачить, в обидва боки. Був зроблений із дерев’яних патиків, гарненько відполірованих і підступно загострених зверху, які стриміли над дерниною сантиметрів на тридцять. Їхні загострені кінці ледве сягали Такроєві до пояса. Це не скидалося на перепону. Але коли вони повернули вбік, щоб пройти між патиками, ті, здавалося, зсунулися тісніше, перешкоджаючи пройти далі.