Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

Підняв руки, глибоко вдихнув.

Силою, яку докладають, аби вибратися з твані, почав штовхати тулуб усередину, в убивчу глибину.

— Е! Дурню! Якого чорта! Хапай!

Уже зрозумівши марність намірів, Писаренко все одно жбурнув деревце. Верхній край долетів до грудей, торкнувся Харитонового лиця. Він уже занурився по пахви, тож метляв руками незграбно. І все ж таки, як міг, відсунув рятівну жердину від себе.

Востаннє набрав повітря в легені.

Чечель завмер.

Прожив на світі двадцять вісім років. Служив у поліції, обтер одягом усі жахливі київські притони. Бачив трупи, понівечити які ніби не могла жива людина. Давав відсіч п’яним та божевільним, для яких не існувало гальм і чиї дії могли визнати неосудними. Виймав повішеників із зашморгів.

Та вперше в житті на його очах людина накладала на себе руки.

Зводила рахунки з життям, ще й у такий жахливий спосіб.

Твань затягнулася над маківкою.

Булькнуло, наче ковтають великий шматок.

Назад ішли мовчки, уникаючи дивитися один на одного.

Біля Шимчихиної хати вже товклися найближчі сусіди. Заходити боялися, як угледіли Писаренка й брудного, схожого на казкового болотяника Чечеля — дружно відступили назад. Сава зупинився, повернувся до людей, хотів сказати щось різке. Передумав, махнув рукою, а оскільки в ній була рушниця, селяни злякано позадкували ще далі.

— По справника доведеться комусь бігти, — вичавив Чечель. — Та й по старосту.

— Побігли вже, — припустив Сава. — Або ось зараз когось пошлють.

— Часу мало.

— На що?

Замість відповіді Платон кивком покликав велетня за собою до хати.

Тут наче буревій пролетів. У світлиці перекинули все, що можна було перекинути. Шимчиха зі сплутаними руками-ногами лежала на боку під піччю. Рота їй прикажчик теж додумався заткнути. Побачивши обох, Палажка замукала й закрутилася вужем на підлозі.

— Її запитай, хто мужеві платив. Повинна знати, — припустив Сава.

— Нічого вона не знає. — Чечель говорив упевнено, переконливо. — Чобіт, старий вояка, загинув за когось, за кого на війні ладен був життя віддати. Саме так виглядає.

— То Й ЩО?

— А те! Саво Гнатовичу, думай хоч трохи! Харитон чув, що жінка його жива й у наших руках. Знає, чого ми від нього хочемо. Аби Палажка знала, про кого мова, він би, навпаки, дозволив себе витягнути! Аби триматися поруч і крутити разом! Мав дати їй зрозуміти: мовчи. Наклав на себе руки, бо збагнув: забирає таємницю з собою. Когось важливого для себе рятує. І Шимчиха не викаже, бо від неї його персону так само приховали!

Писаренко пошкріб підборіддя.

— Де ж ти, розумний такий, раніше був? Коли вони Олесю мою готувалися вбити.

— Нічого б я не зробив. Так, глядач. Усе, потім договоримо, як захочеш. Більше поясню, ніколи зараз.

Чечель обтер руки об ковдру.

Став посеред світлиці, роззирнувся.

Якщо шукати підказки — лише серед особистих речей Харитона.

Навряд у нього їх забагато. Можуть вміститися хіба...

Безпомильно ступив до дерев’яної скрині, яку під час сутички відштовхнули в куток. Поторсав замок, озирнувся на Саву. Той зрозумів без зайвих слів. Вийшов, повернувся з сокирою.

Збити вдалося третім ударом.

Усередині — нехитрий сільський скарб. Святковий жіночий одяг, дві пари чобіт, нова солдатська шинель, ще якісь згортки. Під ними — наган, не інакше трофей військовий. Барабан повний, запасних набоїв не знайшов.

Папуша грошей, невеличка, але — «катеринки»[46]. Перелічив швидко, присвиснув. Тисяча. Для селянина, котрий до того ж узявся нізвідки, — добрий капітал.

На самому дні — щось, дбайливо, бережно перекладене шматком чистого полотна.

Він прикривав річ, яку Платон сподівався виявити в скрині найменше.

Вийняв, став ближче до світла.

Одразу впізнав людину з намальованого портрета, хай із вусами та в східній чалмі.

— Тю. Це що таке? — Сава наблизився ззаду, зирнув через плече. — Чиє воно? Для чого тут?

— Цирк. Смертельний номер. Гастролі в Полтаві два роки тому. Бач, отут дата стоїть.

— Чобіт і Палажка так цирком тішаться?

— Знаєш його? — Чечель тицьнув брудним пальцем у намальоване лице.

— Та де.

— Я, здається, знаю.

Платон скрутив циркову афішу трубочкою.

Він здогадався, як убили Олесю.

Зрозумів хто.

Навіть здогадався, що людину з портрета могло тісно пов’язувати з Харитоном Чоботом.

Але досі не розумів головного. Без чого вся картина не складеться, а знахідки й здогади не мають сенсу.

Чому вбили Олесю Соколовську.

Кому це вигідно.

Розділ 23

Три знаки оклику

З маєтку Соколовських — до Василівни,

далі на Полтаву

— Господь із вами, Ільку Михайловичу, хіба за таке вибачаються?

— Мої слова можуть вас образити.

— Я схожий на того, кого легко образити?

— Ви схожі на солдата, що повернувся з поля битви. Чечель спершу опирався, коли земський лікар прописав постільний режим. Та коли від різких рухів у голові зачало макітритися, дозволив собі погодитись. Після того як бійка на болоті завершилася й вони з Писаренком дочекалися справника, ще чувся бадьоро. Світ хитнувся, щойно минув шок і розвіявся кураж. Крім глибокого порізу на правій руці Платон сильно дістав від Чобота по черепу. Сучкувата палиця розкроїла брову, а сам удар спричинив струс мозку. Тепер Чечель визнав: його дуже вчасно знудило, справник скривився від огиди й дозволив Саві завантажити пораненого в коляску і відвезти назад у маєток. Так Платон уникнув небажаного спілкування з представниками влади й мав досить часу, аби продумати подальші дії.

Та й валятися в ліжку, на чистих простирадлах, третю добу поспіль йому подобалося. Кому б не сподобалося, на повному пансіоні. Прикажчик поки лишався старшим у маєтку, тож віддав відповідні накази. Саву Гнатовича тут слухалися.

— Десь так і є, — не заперечив Чечель.

— А я спершу не вірив у вас. Ось те саме чесне зізнання. Ніхто з тутешніх не йняв віри, що вам, чужому, вдасться так скоро владнати дивну справу.

— Мені й не вдалося, — зітхнув Платон. — Панна Соколовська загинула. Єдине, у чому переконався й чому маю докази, — вона ні в чому не винна. Хіба ставити їй за провину розгубленість. Звідти й певні дії, позбавлені логіки й здорового глузду.

— Так-так, уже все відомо, — закивав Дундукевич. — У сараї в Шимчихи знайшли жмутики зеленої кукурудзи. Хитро придумано. За певних обставин