Читати книгу - "48 законів влади"

Розпочавши боротьбу не за власним вибором, ви втрачаєте ініціативу. Інтереси протиборців стають вашими, ви перетворюєтеся на їхній інструмент. Учіться контролювати себе, обмежувати природне поривання приєднатися до когось і вплутатися в боротьбу. Будьте ввічливі й чарівливі з усіма протиборцями, а тоді відійдіть, коли вони зіткнуться. Кожний новий бій виснажує їх, а ви сильнішаєте з кожною битвою, у якій не взяли участі.

Ключі до влади

Щоб досягти успіху в змаганні за владу, треба навчитися стримувати емоції. Але навіть якщо вам це вдасться, ви не зможете контролювати темперамент свого оточення. І це дуже небезпечно. Більшість діє у вирі емоцій, постійно збурюючи суперечки й конфлікти. Ваша незалежність і самоконтроль лише дратуватимуть і злитимуть таких людей. Вони намагатимуться втягти вас у цей вир, благаючи когось підтримати в нескінченних баталіях або ж гарантувати їм мир. Якщо ви потуратимете емоційному тиску, невдовзі ваш розум і час будуть присвячені їхнім проблемам. Нехай не втягнуть вас у це ні співчуття, ні жаль. Ви не виграєте в цій грі, а конфлікти лише множитимуться.

З другого боку, не можна повністю триматися осторонь, бо це викличе нескінченні образи. Щоб грати за правилами, вам слід удавати зацікавленість чужими проблемами, іноді навіть ніби стаючи на їхній бік. Але, підтримуючи їх зовні, ви маєте перейматися своєю внутрішньою енергією та здоров’ям, будучи емоційно вільними. Як би люди не напосідали, не занурюйтесь у їхні справи й ворожнечу. Давайте подарунки, співчутливо вислуховуйте, навіть інколи причаровуйте, але внутрішньо тримайте на відстані руки і дружніх королів, і підступних Борджіа. Зберігаючи автономію, ви утримуєте ініціативу: самі вибираєте свою поведінку, а не захищаєтеся від оточення, яке постійно вас смикає.

ЦІНА ЗАЗДРОСТІ

Бідна жінка торгувала на ринку сирами, а прийшов кіт і поцупив шматок. Собака помітив крадія і хотів відібрати в нього сир. Кіт не дався. І вони зчепилися. Собака гавкав і кусав, кіт шипів і дряпався, але жоден не міг узяти гору. «Ходімо до лиса, нехай він нас розсудить», — запропонував нарешті кіт. «Згода», — відповів пес. І вони рушили до лиса. Той вислухав обох із розумним виглядом.

«Дурні тварини, — дорікнув він їм, — хто ж так поводиться? Якщо ви схочете, я поділю сир навпіл, і ви обоє будете задоволені». «Згода», — сказали собака й кіт. Тож лис вийняв ніж і розділив сир, але зробив це не вподовж, а впоперек.

«Моя половина менша», — запротестував собака. Лис в окулярах подивився на частку собаки. «Авжеж, ти маєш рацію!» — виснував він. Тож пішов і відкусив шматочок від частки кота. «Тепер порівно», — сказав він. Кіт, побачивши таке, занявчав: «Погляньте-но! Тепер мій шматок менший!» Лис надів окуляри і пильно поглянув на частку кота. «Маєш рацію! — сказав він. — Зачекай, я виправлю». І відкусив шматочок від частки собаки. Лис довго виправляв нерівність, відкусуючи то частку кота, то частку собаки, доки не доїв увесь сир просто в них перед очима.

«Скарби єврейського фольклору», ред. Натан Озюбель, 1948 р.

Якщо не квапитися вхопити зброю, — це теж своєрідна зброя, надто коли це інших виснажує в боротьбі, аби потім використати це виснаження. У Старожитньому Китаї на королівство Чень напало царство Цінь. Гуан, правитель сусідньої провінції, подумав, що треба поспішити на допомогу Чень, але радник запропонував почекати. «Чень іще далеко до поразки, — сказав він, — а Цінь іще не виснажило свої сили. А доки Цінь не виснажиться, наш вплив не утвердиться. Ба більше, заслуга за підтримку країни в період небезпеки не така велика, як за допомогу у відбудові зруйнованого краю». Правитель прислухався до радника, і Гуан справді згодом здобув славу і рятівника Чень від жаху руїни, і переможця ослаблого Цінь. Гуан не втручався в боротьбу, доки її учасники не виснажили одне одного, і тоді він зміг безпечно втрутитись.

Невтручання у ворожнечу вигідне: ви одержуєте час на вибір позиції, аби скористатися ситуацією, коли одна сторона починає програвати. Ви також можете розширити гру ще на крок, якщо пообіцяєте підтримку всім учасникам конфлікту, а самі маневруватимете так, щоб обійти суперників. Саме так учинив правитель італійського міста Лукка в XIV столітті Каструччіо Кастракані, який планував захопити місто Пістою. Облога потребувала б великих утрат і людей, і коштів, але Каструччіо знав, що в Пістої було дві групи суперників — Білі та Чорні, що ненавиділи одна одну. Він вів переговори з Чорними, обіцяючи їм допомогу проти Білих, а тоді потай обіцяв Білим допомогти проти Чорних. І Каструччіо виконав обіцяне: він послав армію до контрольованої Чорними міської брами, і варта солдатів пропустила. Тим часом інша армія ввійшла крізь браму під контролем Білих. Обидві армії з’єдналися в центрі, окупували місто, вбили привідців обох угруповань, поклали край розмиру, і Каструччіо здобув Пістою.

Зберігаючи автономність у конфлікті, ви маєте вибір: можете стати посередником, «брокером» миру, а насправді захищати власні інтереси. Можете пообіцяти підтримку одній стороні, тоді інша домагатиметься вас і пропонуватиме вищу ціну. Або можете, як Каструччіо, грати то на одному, то на другому боці, а потім зіштовхнути обох суперників.

Часто в розпалі конфлікту вам кортить приєднатися до сильнішої сторони або тієї, що пропонує кращі вигоди за альянс. Це діло ризиковне. По-перше, важко передбачити, хто переможе. Але навіть якщо ви вгадаєте і приєднаєтеся до сильнішого суперника, після перемоги вас можуть проковтнути та просто забути. По-друге, ви приречені, якщо поставите на слабкого. А от вичікуючи, ви нічого не втрачаєте.

Під час Липневої революції у Франції 1830 року після трьох днів заворушень уже немолодий Талейран сидів у Парижі біля вікна, прислухаючись до передзвону, який сповіщав, що заколот скінчився. Повернувшись до помічника, він сказав: «О, дзвони! Ми перемагаємо». «Хто «ми», mon prince?» — запитав помічник. Жестом наказавши мовчати, Талейран відповів: «Мовчіть! Я завтра скажу вам, хто це ми». Він добре знав, що лише дурні квапляться в подібній ситуації, бо в поспіху втрачається маневреність. Та й люди менше вас поважають: вони подумають, що коли сьогодні ви стали на бік одного, то, може, завтра станете на бік іншого. Талан — мінливий бог, іще й зрадник. Зобов’язання перед однією стороною позбавляє вас переваги часу і розкоші чекання.

Нехай оточення закохується в ту чи іншу групу, а ви не кваптеся, не біжіть стрімголов.

Нарешті, трапляється, що найрозумніше — не вдавати готовність допомагати, а оголосити про свою незалежність і самодостатність. Аристократична позиція незалежності особливо важлива для тих, кому потрібна повага. Джордж Вашингтон визнавав це, коли закладав надійне підґрунтя для молодої Американської держави. Як президент він уникнув спокуси укласти альянс із Англією або Францією, попри тиск на нього.

Він хотів, щоб країна здобула повагу світу через свою незалежність. На короткий час угода з Францією була б корисною, але він знав, що на довшу перспективу ліпше перейматись автономією країни. Європа мала побачити в Сполучених Штатах собі рівних.

Слід пам’ятати: ваші енергія й час обмежені. Кожна мить, витрачена на чужі справи, зменшує вашу силу. Ви можете побоюватися, що вас осудять за безсердність, але, зрештою, незалежність і самодостатність здобудуть вам повагу і дадуть владу, що дасть вам змогу самим обирати, кому