Читати книгу - "48 законів влади"

Яструби і ворони уклали угоду, що порівну ділитимуть будь-яку здобич у лісі. Якось вони побачили, що під деревом безпорадно лежала поранена мисливцями лисиця і зібралися навколо неї. Ворони сказали: «Ми візьмемо собі верхню частину лисиці». «Тоді ми візьмемо нижню», — погодилися яструби. Лисиця посміялася над цим і сказала: «Я завжди думала, що яструби з народження вищі за ворон, і тоді саме їм мала б дістатися моя верхня частина, бо до неї входить голова з мозком та іншими смаколиками». «І справді, — сказали яструби, — ми візьмемо цю частину лисиці». «Е-е, ні, — заперечили ворони, — вона наша, як домовлялися». І вибухла між сторонами війна, вони зазнали чималих утрат, і небагато хто спромігся втекти.

Лисиця пробула під деревом іще кілька днів, ласуючи убитими воронами і яструбами, а потім, зміцніла і бадьора, побігла геть, зауваживши: «Слабкий виграє від того, що сильні чубляться».

Індійська байка

Люди з великими можливостями не поспішають діяти, бо легше уникнути ситуацій, коли треба брати на себе певні зобов’язання, ніж потім їх виконувати. Такі ситуації випробовують вашу розсудливість, бо безпечніше уникати їх, ніж потім виходити з них переможцем. Одне зобов’язання притягує інші, і ви опиняєтеся на межі біди.

Бальтасар Ґрасіан (1601—1658 рр.)

Перед Ізабеллою постала тепер дилема: якщо вона збереже лояльність до Людовіко, на неї нападуть французи. А якщо натомість укладе альянс із Францією, то наживе ворогів деінде в Італії, підставляючи Мантую, щойно Луї XII виведе війська. А якщо звернутися по допомогу до Рима або Венеції, то вони під цим приводом просто проковтнуть Мантую. Але їй щось треба було робити. Могутній король Франції дихав у потилицю, і вона вирішила подружитися з ним, як раніше з Людовіко Сфорца, привабивши його принадними подарунками, дотепними розумними листами, можливістю перебувати в її оточенні, бо Ізабелла не мала собі рівні за красою і шармом.

1500 року Луї XII запросив Ізабеллу до Мілана на святкування його перемоги. Леонардо да Вінчі збудував із нагоди цієї події величезного механічного лева: лев відкривав пащу і вивергав свіжі лілії, символ французького королівства.

Ізабелла одягла на свято одне зі своїх знаменитих убрань (її гардероб був незрівнянно більший, ніж у будь-якої італійської принцеси), і, як вона і сподівалась, Луї був зачарований і захоплений, він ігнорував усіх пань, які жадали його уваги. Незабаром вона стала його постійною подругою, а в обмін на її дружбу король обіцяв захистити незалежність Мантуї від Венеції.

Одна небезпека минула, проте насувалася інша, тривожніша, — цього разу з півдня в особі Чезаре Борджіа. З 1500 року Борджіа неухильно просувався на північ, дорогою захоплюючи дрібні королівства в ім’я свого батька, Папи Олександра. Ізабелла чудово розуміла Чезаре: йому не можна було ні вірити, ні якось зачіпати. Йому треба було лестити й тримати на відстані руки. Ізабелла почала надсилати йому подарунки — соколів, найкращих собак, парфуми і десятки масок, бо вона знала, що вулицями Рима він завжди ходить у масці. Її гінці доставляли йому улесливі послання (одночасно виконуючи роль шпигунів для Ізабелли). Якось Чезаре запитав, чи не можна консистувати в Мантуї деякі військові частини. Ізабеллі вдалося ввічливо відрадити його, бо вона розуміла, що, коли вони квартируватимуть у місті, то вже його не полишать.

Причаровуючи Чезаре, Ізабелла переконала своє оточення не говорити про нього жодного поганого слова, бо в нього скрізь шпигуни, і він міг скористатися найменшим приводом для вторгнення. Ставши матір’ю, Ізабелла попросила Чезаре стати хрещеним батьком. Вона навіть натякнула, що в майбутньому їхні сім’ї могли б поріднитися. Це спрацювало, і, хоча Борджіа завойовував усіх, Мантую він не зачепив.

1503 року помер батько Чезаре — Олександр, а через кілька років новий Папа Юлій II розпочав війну, щоб вигнати французьке військо з Італії. Коли правитель Феррари — брат Ізабелли Альфонсо — почав вести перемовини з французами, Юлій вирішив напасти на нього і приборкати. Ізабелла знову опинилася посередині: з одного боку — Папа, а з другого — французи з її братом. Вона не наважувалася прилучитися до жодної зі сторін, але вкрай небезпечно було скривдити когось із них. Довелося вдатися до подвійної гри, до якої вона вже звикла. З одного боку, вона вирядила свого чоловіка Ґонзаґу воювати за Папу, знаючи, що він битиметься не дуже завзято. З другого боку, дозволила французьким військам пройти через Мантую на порятунок Феррари. Прилюдно нарікаючи на французьке «вторгнення», вона потай постачала їм цінну інформацію. Щоб виправдати вторгнення в очах Юлія, вона навіть змусила французів імітувати пограбування Мантуї. І це знову допомогло: Папа дав Мантуї спокій.

1513 року, після тривалої облоги, Юлій узяв Феррару, і французькі війська відступили. Змучений війною, Папа помер через кілька місяців. По його смерті кошмарний цикл битв і дрібних сутичок відновився.

За час правління Ізабелли Італія зазнала великих змін: змінювалися Папи, Чезаре Борджіа зійшов на п’єдестал і впав із нього, Венеція втратила свою імперію, у Мілан увірвалися французи, Флоренція перебувала в занепаді, Рим був розграбований імператором Карлом V Габсбургом. А от крихітна Мантуя не просто вижила, а розквітла, її двору заздрила Італія. Її багатства і суверенітет залишаться недоторканними ще століття після смерті Ізабелли в 1539 році.

Тлумачення

Ізабелла д’Есте чудово розуміла політичну ситуацію Італії: щойно приєднуєтеся до однієї з протиборчих сторін — і ви приречені. Сильний вас захопить, слабкий — виснажить. Новий альянс дасть вам нового ворога. З розвитком цього циклу конфлікт поглибиться, прилучаться нові сили, аж доки ви вже не зможете просто вийти з цієї ситуації. Ви впадете від виснаження.

ОРЛИЦЯ Й КАБАНИХА

Орлиця облаштувала на дереві гніздо і вивела орлят. А під деревом опоросилася кабаниха. Орлиця літала по здобич і приносила її писклятам. Кабаниха рила біля дерева і бігала до лісу, а поночі приносила кабанятам їсти. І сусідували орлиця з кабанихою в злагоді.

А стара сучка надумала погубити орлят і кабанят. Прийшла вона до орлиці й каже: «Орлице, ти б далеко не літала. Уважай на кабаниху, бо вона затіяла щось погане. Вона ж підриє коріння дерева. Увесь час щось риє». Тоді сучка пішла до кабанихи й каже: «Погана в тебе сусідка, кабанихо. Учора я чула, як орлиця казала писклятам: «Любі мої орлятка, ось я вас почастую кабанятком. Тільки-но кабаниха піде, я принесу вам молочне кабаняко». Відтоді орлиця припинила літати по здобич, а кабаниха не бігала до лісу. Орлята і кабанята померли з голоду, і сучка їх поїла.

Байки, Лев Толстой (1828—1910 рр.)[10]

Ізабелла керувала своїм королівством єдино безпечним курсом. Вона зуміла зберегти лояльність і короля, і герцога. Не намагалася зупинити конфлікт, що вирував навколо, бо він би і її затягнув. Та й конфлікт був їй на користь. Якщо протиборчі сторони билися на смерть, виснажуючи себе боротьбою, то Мантую вони вже не загарбають. Джерелом її влади було мудре вміння здаватися зацікавленою у справах та інтересах кожної сторони, а тим часом вона робила все можливе для себе