Читати книгу - "48 законів влади"

Щойно ви прилучитеся до чогось, магія зникне. Ви стаєте такими ж, як усі. Люди щосили прагнутимуть до чогось вас залучити. Вони обдаровуватимуть вас, надаватимуть незліченні послуги, аби тільки накинути вам якісь зобов’язання. Заохочуйте їхню увагу до вас, стимулюйте їхній інтерес, але не беріть жодних зобов’язань. Якщо для вас це не важливо, беріть подарунки і користуйтеся певними послугами, але внутрішньо тримайтесь осторонь. Ви просто не можете брати якісь зобов’язання.

Однак пам’ятайте: ваша мета не в тому, аби відштовхувати людей або вдавати, нібито ви не можете брати певні зобов’язання. Подібно до королеви Єлизавети, вам треба збуджувати інтерес, приманювати людей, які хочуть вас прилучити до чогось. Вам слід інколи злегка вклонятися їхній увазі.

Грецький солдат і державець Алківіад досконало володів цією грою. Саме він інспірував і очолив потужну афінську армаду, яка вдерлася на Сицилію в 414 р. до н. е. Коли вдома заздрісні афінці спробували усунути його, звинувативши у сфабрикованих порушеннях, він перекинувся на бік ворога — спартанців, — аби уникнути суду вдома. Пізніше, коли афінці зазнали поразки під Сіракузами, Алківіад перейшов зі Спарти до Персії, хоча Спарта тоді була на підйомі. Тепер афінці й спартанці упадали перед Алківіадом через його вплив у Персії, а перси вшановували за його вплив на афінців і спартанців. Він усім щось обіцяв, не беручи жодних зобов’язань, і, зрештою, в нього були найкращі карти.

Якщо для вас важливі влада і вплив, випробуйте тактику Алківіада: займіть позицію між владними суперниками. Принаджуйте одну сторону обіцянкою допомоги, другу — бажанням подолати її ворога, і обидві сторони упадатимуть за вами. А що кожній із них потрібна ваша увага, вас уважатимуть впливовою і бажаною особою. Так ви здобудете більше влади, ніж якби приєдналися до однієї зі сторін. Щоб удосконалити цю тактику, слід оберігати внутрішню емоційну свободу й трактувати оточення як пішаків у вашому сходженні до вершин. Жодна мета не варта того, щоб ви стали лакеєм.

У розпал президентських виборів 1968 року у США Генрі Кіссинджер зателефонував команді Річарда Ніксона. Кіссинджер раніше був пов’язаний із Нельсоном Рокфеллером, якому не вдалося стати номінантом від Республіканської партії. Тепер Кіссинджер запропонував команді Ніксона цінну інсайдерську інформацію про мирні переговори у В’єтнамі, що відбувалися в Парижі. У нього в команді переговірників була своя людина, яка оперативно інформувала його про перебіг подій. Люди Ніксона радо погодилися.

Водночас Кіссинджер звернувся до номінанта від демократів Г’юберта Гамфрі, пропонуючи свою допомогу. Команді Гамфрі знадобилася інсайдерська інформацію про Ніксона, і він її надавав. «Послухайте, — говорив він людям Гамфрі, — я роками ненавидів Ніксона». Насправді йому ні та, ні інша сторона не були потрібні. Бо він одержав те, що насправді хотів: обіцянку високої посади в обох кандидатів. Хто б не переміг, кар’єру Кіссинджеру було забезпечено.

Переміг, зрозуміло, Ніксон, і Кіссинджер одержав призначення в кабінеті. Але й тоді він особливо не позиціонувався як людина Ніксона. Коли в 1972 році Ніксона переобрали на новий термін, співробітники, набагато лояльніші до нього за Кіссинджера, були звільнені. Кіссинджер — єдиний високопосадовець Ніксона, який пережив Вотерґейт і продовжив службу за наступного президента Джеральда Форда. Зберігаючи дистанцію, Кіссинджер процвітав у непевні часи.

Ті, хто використовує цю стратегію, часто помічають дивний феномен: люди, які поспішають допомогти іншим, мають невелику повагу, бо її легко отримати, а ті, хто тримається осторонь, мають поваги вдосталь. Відстороненість — потужна позиція, і всі хочуть перетягти людину на свій бік.

Коли Пікассо, який змалку жив у злиднях, став найуспішнішим митцем у світі, він не прив’язувався до того чи іншого дилера, хоча зусібіч надходили привабливі пропозицій й великі обіцянки. Здавалося, його не цікавлять їхні послуги, і це ще дужче вабило дилерів, вони змагалися за нього, а ціна творів зростала. Коли Генрі Кіссинджер, держсекретар США, хотів зняти напруження у відносинах із Радянським Союзом, він не робив поступок або угодовських жестів, а почав загравати з Китаєм. Це роздратувало і перелякало радянців, бо країна вже перебувала в політичній ізоляції, а зближення США з Китаєм загрожувало поглибленням ізоляції. Хід Кіссинджера підштовхнув їх до столу переговорів. Ця тактика має свій відповідник у зваблюванні: Стендаль радив, що коли ви хочете спокусити жінку, почніть упадати за її сестрою.

Залишайтесь осторонь, і люди до вас прийдуть. Завоювання вашої прихильності буде для них викликом. Доки ви імітуватимете мудру цнотливу королеву і стимулюватимете їхні надії, то залишатиметеся магнітом уваги і жадання.

Образ: королева-діва. Центр уваги, жадання і поклоніння. Не схиляючись перед жодним залицяльником, цнотлива королева змушує всіх їх обертатися довкола себе, подібно до планет, що не можуть ні віді­йти від своєї зірки, ні наблизитися до неї.

Авторитетна думка: Ні до кого й ні до чого не прив’язуйтеся, бо станете рабами першого-ліпшого чоловіка… Понад усе залишайтеся вільними від будь-яких зобов’язань, бо це для інших інструмент домогтися влади (Бальтасар Ґрасіан).

Частина II. Не беріть ні перед ким зобов’язань: залишайтеся понад сутичкою

Не дозволяйте людям утягувати вас у їхні дріб’язкові чвари і ворожнечу. Удавайте, ніби вам це цікаво і що ви їх підтримуєте, але однаково зберігайте нейтралітет, нехай інші чубляться, а ви відійдіть, спостерігайте і чекайте. Коли вони насваряться і втомляться, тоді їх можна буде поскубти. Можна навіть регулярно провокувати чвари між людьми, а тоді пропонувати посередництво, зміцнюючи в такий спосіб свою владу.

Дотримання закону

Наприкінці XV століття між найсильнішими містами-державами Італії — Венецією, Флоренцією, Римом і Міланом — постійно виникали чвари. Франція та Іспанія лишалися понад боротьбою, ладні загарбати якомога більше в ослаблих італійських міст. А посередині, як у пастці, перебувала маленька держава Мантуя, якою правив молодий герцог Джанфранческо Ґонзаґа. Мантуя стратегічно розташувалася на півночі Італії. Її загарбання однією з держав здавалося справою часу — у будь-яку мить крихітна незалежна держава могла бути завойована, а незалежність королівства ліквідовано.

Ґонзаґа був жорстоким воїном, умілим командувачем, і став найманим генералом на боці того, хто більше платив. У 1490 році він побрався з Ізабеллою д’Есте, донькою правителя іншого невеликого італійського герцогства — Феррари. Оскільки його в той час у Мантуї не було, замість нього правила Ізабелла.

Перший іспит на здатність правити Ізабелла склала 1498 року, коли король Франції Луї XII готував армію для нападу на Мілан. Своїм підступним звичаєм італійські держави вже підраховували зиск від скрути Мілана. Папа Александр VI пообіцяв не втручатися, таким чином надавши Франції карт-бланш. Венеціанці сигналізували, що теж не допомагатимуть Мілану і сподівалися навзамін отримати від Франції Мантую. Правитель Мілана Людовіко Сфорца несподівано виявив, що всі його покинули. Він звернувся до Ізабелли д’Есте, близького друга (і нібито коханки), благаючи переконати герцога Ґонзаґу надати йому допомогу. Ізабелла спробувала, але чоловік відмовився, бо вважав справу Сфорци безнадійною. Тож 1499 року Луї XII захопив Мілан.

ЯСТРУБИ, ВОРОНИ