Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Любі друзі!

Підписуйтесь на автора, щоб не пропустити новинки та новини! Вже дуууже скоро я порадую вас новою історією!!! І ви зможете її не пропустити, якщо відстежуєте автора!!!

Ну, і, звичайно, я буду дуже вдячна, якщо ви поділитеся зі мною своєю думкою про книгу!

Якщо вам сподобалося, не забувайте, пліззз, поставити книзі лайк!

Приємного прочитання.

Люблю вас.

Ваша Кіра.

Мені хочеться просто притиснути її до себе, торкнутися її щоки і слухати, як б'ється її серце. Ловити її подих шкірою, погладжуючи волосся. У цьому наразі все моє щастя. У цьому зараз взагалі весь мій сенс. Так провів би всю ніч, - без слів, навіть без поцілунків. Просто б завмер, обіймаючи її і забув би про все.

- Тобі що, просто потрібний черговий трофей? Справа тільки в тому, що я тобі відмовила, і ти вирішив це виправити? Святославу Буріну не відмовляють, так?

- Що???

Ось, чесно, я ні хріна зараз не зрозумів! Це в мене що, така ось репутація? Це через неї Лєра від мене й бігає?

- Це просто некрасиво, Слава, - видихає вона так, що я відразу відчуваю, наскільки важко їй даються слова. - Ти закоханий в іншу, і все одно не хочеш дати мені спокій! Хто я для тебе? Дівчинка на одну ніч? Так, швидкоплинна пригода? Хочеш поставити галочку в своєму щоденнику, що новенька тобі віддалася?

Я трясу головою, взагалі вже нічого не розуміючи. Яку галочку? Яка ніч? З чого вона взагалі взяла це марення?

- Лєро, я з розуму від тебе схожу, - шепочу, сам не розуміючи, від чого голос стає таким хрипким. Наче й не мій. - Ти засіла в мені і не даєш спокою з ранку до ночі, 24 години на добу. Я ніколи, ні до кого нічого та близько на це схожого не відчував! Яка ніч? Про що ти взагалі говориш? - Притискаю її до себе міцніше, відчуваючи, що вона вже готова вирватися. От тільки я не готовий. Не готовий її відпускати нікуди.

- А як же тоді Рімма, - вона все-таки намагається відсунутись, утискаючись кулачками мені в груди. Які ж вони у неї маленькі... Які тендітні... Так би й зацілував кожен пальчик... Стоп! Що? Рімма?

- До чого тут Римма? – шепочу їй у вухо, зариваючись у волосся руками. І відчуваю, що пливу, як то саме морозиво. Ось воно, блаженство, а не та фігня, від якої Карін очманів!

- Ну, як же, - шепоче вона у відповідь трохи затремтілим голосом, і в мене, здається, починають підкошуватися коліна.

    Моя близькість не залишає Лєру байдужою, і від цього голова пливе, як від сонячного удару. Я все ще продовжую щось говорити? В умі я вже давно підхопив Лєру на руки, і, закрутивши щосили, цілую її.

   - Ти ж з нею.

– Я? - Не розумію, з чого вона взяла все це марення, але хочеться реготати на все горло. Вона ревнує! Скільки взагалі блаженства здатна витримати людина?

- Ти був з нею на побаченні, - здається, в голосі у малої знову починають з'являтися сльози. – Даруєш їй квіти, ці шалені букети… Шоколад… Метелики…

- Що??? – я гримкаю так, що Шиманський з Каріним тут же опиняються поряд. Та вони, як я розумію тільки зараз, виринувши з туману, з самого початку далеко не відходили. - Лєра, це ж все для тебе!

- Ну, так, - сумно киває моя дівчинка, знову намагаючись усунутись. - Тільки от палке побачення, після якого ти так трепетно ​​її доглядаєш, було не зі мною.

- Та ти що? - Ось, виявляється, що вона собі навигадувала! - Я ж до тебе тоді приходив! Чекав як останній ідіот, а ти так і не з'явилася! Ну, ось і вирішив брати неприступну фортецю штурмом!

- Неприступну, значить, - вона знову відвертається, намагаючись приховати образу в очах.

- Лєро, я не в цьому сенсі! Мені не треба, щоб ти просто зі мною переспала, як ти не розумієш? Я ж по-справжньому хочу! Всерйоз!

- Тобто, - ти спатимеш з Ріммою, а мені надсилатимеш квіти?

- Та не було в мене з нею нічого! – ні, я вже реально вибухаю.

- Хочеш сказати, - вона все вигадала? - Лєра дуже недовірливо примружує очі.

Таааак! Ось ніхто не має права засмучувати мою дівчинку і доводити її до сліз!

- Їдемо до тебе, - я хапаю її руку і міцно стискаю. – Ось на місці все й з'ясуємо!

- Не треба, - Лєра намагається вивернутися, але вже не тут було. Тепер я вже свого не випущу!

- Треба! Пішли! - Більше нічого не слухаючи, я підхоплюю її на руки і просто виношу з цього поганого нічника. Це набагато швидше, ніж умовляти. І набагато дієвіше.

- Лєра? - О, ось і Міла намалювалася, як же вчасно!

- У нас все гаразд, - ричу у відповідь заодно і своїм хлопцям. – Нам просто треба від'їхати.

Якась тінь на вулиці невпевнено намагається мене зупинити, але я тільки відштовхую її вільною рукою. Коли тільки в цих клубах навчаться грамотно наймати охорону?