Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

- Мені вже час, думаю тобі теж. Ти сьогодні їдеш?

- Так, думаю десь вночі, або завтра з ранку.

- Добре. тоді я тобі віддам дещо відкриєш і прочитаєш це ввечері, як будеш їхати.

- Окей, а що це?

- Обіцяй мені не читати до того час, до вечора не можна відкривати.

Він кивнув та поклявся на мізинчику. Це дуже сильна клята та обіцянка яку не можна порушувати. Він погодився та, почав розпитувати що я буду сьогодні буду робити. Я відхрестилася тим що не маю якихось конкретних планів. Він наче повірив та випивши кави залишив мене саму. Я поцілувала його та міцно обійняла. він погладив мене по голові та поцілував.

- Я буду сумувати.

- Я теж.

Коли двері за ним зачинилися, я втратила самоконтроль і розревілася прямо посеред квартири. Це було жалюгідно, я скрутилася калачиком, та не могла дихати, наче повітря було недостатньо в цій кімнаті. Я втішала себе тим що я вбережу його та Дерека, вони це переживуть. Я піднялася на ноги, вмилася холодною водою та пішла вдягатися. Я виглядала саме так, як відчувала себе, жахливо. Мені треба було це виправити, я розчесала волосся нанесла макіяж та вдягнула чорний гольф разом з чорними штанами, які підкреслювали мої стегна та сідниці, я відчувала себе комфортно. Коли я закінчила, взяла з собою чорну сумку на плече та попрямувала в лікарню. Коли я збиралася виходити, оглянула квартиру, та думками попрощалася. Коли двері зачинилися за мною і я закрила на ключ, серце розбилося вдруге.

 Коли я потрапила в лікарню, мені довелося недовго зачекати, мене прийняв асистент хірурга, він був інтерном. Я сіла на канапу та зняла увесь одяг себе. він оглянув мене, і сказав що можна зняти більшість. Я погодилася, він не затягував та закінчив досить швидко, він. не робив це настільки вдало та вміло як Кріс, оскільки іноді мені було прям сильно боляче та неприємно. Я скривилася, але витерпіла, подякувала, взяла рецепт на якісь мазі та вийшла з кабінету. Я хотіла ще зайти в туалет і трохи заблукала по дорозі. 

В мене пересохло в роті коли в дальньому коридорі я побачила Руфуса, точніше його очі. Мене знову охопило відчуття що паралізує від страху усі кінцівки, що я не могла поворухнутися. З цього стану мене вивела медсестра яка спитала чи все добре, я сказала, так, та попросила відвести мене в туалет вона мене провела, я озирнулася та подякувала. Я в мене прокручувалися різні сценарії того що відбувається чи в мене параноя, чи я дійсно бачила Руфуса. "Він не діє у людних місцях" в мене наче вдарило по голові цією фразою. Я швидко вибігла з туалету та попрямувала до виходу. Коли я залишила лікарню, то часто озиралася по дорозі. або він був дуже непомітним, що ймовірно або моя свідомість просто залякувала мене. 

Я дійшла до офісу, це була будівля яка займала цілий квартал, і в найкращих традиціях була повністю скляна, я зайшла в середину мене зустріла привітна та гарна адміністраторка. Я посміхнулася та назвалася. "Клер Дімонт" як і казала Даяна. Мене одразу кудись провели. я опинилася біля трибуни яка була розташована з іншого боку будівлі, та одразу впізнала це місце оскільки багато разів бачила його в новинах.Я не мала інструкції стосовного того, що робити далі, але преса почала активно робити фото як тільки я з'явилася, я стояла осторонь та чекала на появу когось. Пройшло декілька хвилин, перш ніж я побачила Даяну з секретарем, якій ніс папери за нею. Вона йшла впевнено, та посміхалася мені. Я  була спантеличена, бо не очікувала їх бачити, ще деякий час. Тож я напружилася, напевно щось пішло не по плану, але це було б логічно що вона буде тут, якщо вона передає мені компанію, то там треба і їх підпис. Я трохи розслабилася, вона підійшла обійняла мене, та подякувала мені що я з'явилася.  нас активно знімали увесь час, не залежно від того чи ми були за трибуною, чи ні. Даяна почала говорити, коли запевнилася що всі камері включені та ведуть пряму трансляцію. Людей навколо було багато, це було досить людне місце. Я видихнула, та підійшла до неї, коли вона покликала мене.

- Сьогодні ви всі зібралися аби засвідчити цей історичний момент. Як ви знаєте я досить довго переховувалася від преси, і це все було заради цього дня. Я знайшла свою дочку яку віддала двадцять два роки тому. вітаємо Анну Ньюман!

Розсипалися гучні оплески, хоч я не розуміла чому.

- Але ми тут не тільки через це. Анна сьогодні підпише зі мною документи та стане повноцінною королевою енергетичної імперії. Тож зустрічайте нову власницю всіх компаній дінастії Клауд. 

Вона покликала до себе секретаря, який приніс та поклав контракт на трибуну, він вручив їй золоту ручку. Вона підписала на останньому папірці свої ініціали та, передала мені ручку, вона посміхалася тож я  теж намагалася не киснути. Я побачила свої ініціали з іншого боку сторінки та теж підписала.

Для мене це все було якимось диким цирком та показухою, але якщо це потрібно аби врятувати моїх рідних, то я готова на це піти. Я посміхнулася та віддала їй ручку.  Вона виголосила ще одну промову. та коли вона закінчила говорити та дивилася на секретаря, я почула гучний постріл, вона впала на землю, з її плеча лилася кров, вона була жива, що було однозначно добре. Я заклякла на місці та голосно крикнула, я не чула що вона казала, але по губах прочитала, що вона хоче сказати мені.

"Він вже тут, тікай" її очі сльозилася і вона кривилася від болю.

Це все відбувалася дуже швидко пройшло напевно декілька секунд, через шок мені здалося що час розтягнувся, перш ніж пролунало ще два постріли. я відчула сильний та гострий біль та теж впала на підлогу. оскільки ми були не самі, то я почула що хтось викликав швидку. Вона взяла мене за руку. Хвилини до приїзду здавалися вічністю, я не могла усвідомити що відбулося. та де я ранена, бо біль минув як тільки я впала на холодну підлогу. Дайана кричала не закривати очі, я намагалася це робити. я відчула як хтось підійшов, та в мене почало сильно плити в очах від крововтрати. Двоє парамедиків поклали мене на ноші та швидко попрямували в карету швидкої. Я розслабилася, вони притиснули рани та дали кисневу маску, але Даяна залишалася там. мені стало легше шок відступив і починала розуміти що щось не так. Я втратила свідомість, але до того побачила що в них на формі немає жодного шеврона або позначки лікарні.вони не зупиняли кров, а легше мені стало лише завдяки снодійному газу. Я відкинула маску, але було занадто пізно.