Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

Адам

- Не замерзла? Може, таки зловимо таксі? – стаю перед Камілою та стискаю її холодні пальці. – Ти тремтиш.

- Не від холоду, - на губах з’являється ніжна посмішка, а в наступну секунду вони торкаються моїх. Повіки знову мимоволі змикаються, тілом котяться теплі хвилі, а в грудях відбувається якийсь незрозумілий хаос. І так трапляється щоразу, коли вона близько. Плутає думки та дурманить голову, викликаючи залежність, з якою я не можу впоратися. Змушує сходити з розуму від бажання торкатися, цілувати та тримати в обіймах, поглинаючи її запах. Це схоже на одержиме бажання володіти нею, якого моментами сам лякаюся, та попри страх ні за що у цілому світі не погоджуся її відпустити, адже втратити боюся ще більше

   Дощ посилюється. Великі краплі летять за поривами вітру та розбиваються об наші плечі та обличчя. Не відчуваю холоду, лише жар, коли наші язики торкаються. Обхоплюю її обличчя долонями, аби відрізати шляхи відступу, та поглиблюю поцілунок, жадібно ковтаючи глухі стогони, що віддаються вібрацією у місці дотику.

   Наше божевілля зупиняє гучний тріск, що долинає здалеку, від чого Каміла підскакує та прикушує мою нижню губу. Рецептори відразу реагують на металевий присмак.

- Грози боїшся? – схиляюся та шепочу на вушко, стираючи пальцями кров з губи. У відповідь отримую несміливе кивання. – Вона ще далеко. Обженімо? – провокую її азартну сторону, яку давно встиг помітити.

   Каміла відсторонюється, стріляючи грайливим поглядом. Руді пасма прилипли до рум’яних щік, косметика майже змилася від зливи, що тільки набирає оберти. На мить зависаю. Карбую у пам’яті риси її обличчя. Гарна. Мила. Зваблива. Моя.

- У тебе кров! – струшую головою. – Це я зробила?

- Дурниці, - швидко стираю з підборіддя кров, яка змішалася з дощовою водою.

- Пробач, - не встигаю зреагувати, коли по обличчю починають  розсипатися дрібні поцілунки.

- Якщо так вибачатимешся щоразу – кусайся частіше, - лишаю швидкий поцілунок на вологій щоці та зриваюся на біг, тягнучи Камілу за собою.

   Злива розігнала усіх. Лише ми вдвох біжимо, тримаючись за руки, під шум дощу, що розбивається об асфальт, наче діти, що нашкодили. І я не можу згадати миті, коли відчував себе більш живим, ніж зараз – під холодним вересневим дощем, тримаючи за руку свою руду халепу, яка, сама того не бажаючи, вкрала мій спокій і оселилася у кожному закутку моєї згаслої душі, знову сіючи там світло.

   Грім стає все гучнішим та спалахи блискавки за спиною частішають, коли добираємося до готелю. Тягну її за собою через карусельні двері до холу.

- Зажди! – ковзає мокрим взуттям по гладкій підлозі. Недовго думаючи, розвертаюся та перекидаю тендітне тіло через плече під короткий вереск, та звертаю у напрямку сходів.

- Пусти! Я й сама можу підійнятися! Адаме, - відчуваю ляпас, який прилипає до сідниці, що викликає лише сміх, - припини поводитися як варвар!

- А хто мені заборонить? – повільно спускаю Камілу на підлогу, коли долаю останні сходинки. – Може, ти? – притискаю її своїм тілом до стіни, впираючись долонями у стіну біля плечей у мокрій куртці. – Спробуй, - шепочу в самісінькі губи, затримавшись в міліметрах від дотику. Різко відсторонююся, коли Каміла тягнеться за поцілунком.

   Аби не здатися їй на цьому ж місці, прямую швидкими кроками до дверей, пропускаючи дівчину вперед. Ті кілька кроків долаємо мовчки і вдавано спокійно. Я – так точно, адже з кожним кроком нутро обхоплює дивним хвилюванням. Коли дістаю з кишені куртки ключ, руки починають тремтіти. Каміла першою проходить всередину, коли з четвертої спроби вдається відчинити двері.

   Клацаю замком під звук розстібування блискавки. Повільно обертаюся. Каміла, не зводячи з мене прямого погляду, стягує з себе одяг: взуття уже валяється під стіною, наступною падає куртка. Зачіплює край та тягне вгору кофтинку, знову демонструючи чорний мереживний бюстгальтер, який зовсім не приховує обриси темних сосків. Наступними зникають джинси. І коли я думаю, що на цьому її сміливість вичерпалася – руки Каміли тягнуться за спину та скидають бюст. Прикипаю поглядом до оголених грудей. У роті миттєво збирається слина від шаленого бажання присмоктатися до гострих вершин. У штанах стає тісно. Та я терплю, стиснувши руки в кулаки. Нехай усе буде так, як вона захоче.

   Коли Каміла зачіплюється пальцями за пояс трусиків, розумію, що я повністю одягнутий. Мої рухи не такі граційні. Швидше – хаотичні та нетерплячі. Гарячково стягую мокрий одяг. Всередині ніби оселився величезний джміль, який змушує трястися від хвилювання.

   Вона обертається до мене спиною. Жадібно стежу за тим, як її палці повільно стягують тонке мереживо до колін, яке падає темною плямою біля її ніг. Скидаю із себе залишки одягу та йду за Камілою у напрямку ванної кімнати.

   Щойно вона вмикає воду, кинувши на мене короткий погляд через плече, долаю мізерну відстань між нами та втискаюся у її тіло. Член опиняється між її сідницями, коли Каміла вигинається, відкидаючи голову мені на плече. Тягнуся руками вгору по пласкому животику, поки долоні не обхоплюють її груди. Ніжно зминаю півкулі, проводячи великими пальцями по сосках. Вони у моєї дівчинки дуже чутливі - встиг помітити. Відчуваю її рваний видих, коли стискаю вершини пальцями та припадаю вологим поцілунком до шиї. Повільно спускаюся рукою вниз по животу, поки не пірнаю пальцями між ніг – вони тонуть у гарячій волозі. Розвертаю Камілу обличчям до себе та штовхаю до стіни. Опускаюся на коліна, закидаючи її ніжку собі на плече, та повільно проходжуся язиком по вологих складках, оминаючи клітор. Терпіти власне збудження стає все важче. Забираю одну руку з її сідниці та міцно стискаю член біля основи.

   Пальці Каміли з моїх плечей перебираються у волосся та притягують ближче. Концентруюся на її рухах. Розтискаю хватку на члені та тією ж рукою повільно веду вгору по стрункій ніжці. Торкаюся язиком клітора та одночасно вводжу палець всередину. Чергую кілька рухів з легким посмоктуванням та облизуванням, і обережно додаю другий палець. Опір сильнішає, стає тісно. Гучні стогони відбиваються від стін, вкритих кахлем. Опановую залишки контролю, не даючи Камі отримати бажане, випрямляюся та підхоплюю її під сідниці, змушуючи обвити мій торс ногами. Варто зробити лише рух -  і я опинюся в ній. Та все має бути не так.