Читати книгу - "Розпутний птах ночі, Хосе Доносо"

самотність моєї, бо іноді я плекаю надію на те, що Пета втрутилася й у мій сон, я наважуюся припустити, що все це був сон, а оскільки його підлаштувала Пета, він переживався мною як щось реальне. Що достатньо було побачити все це уві сні, щоб Інес завагітніла, що ми насправді не кохалися з Петою водночас із ними, на цих брудних ковдрах, на цьому поїдженому міллю матраці, який лежить на скрипучому ліжку, що ховає незрозумілі пакунки, які ми, старі, зберігаємо під ліжками. Садівники не знайшли труп суки і страх нічного жахіття вдерся у моє безсоння. Жертва й далі на мене чатує. Я зміг стати чоловіком Інес, не будучи Херонімо. Моє призначення, як і призначення Пети, — залишатися осторонь самого кохання, але не механічної його складової: коли Інес упала в утомлені руки Херонімо, їх оживили ми, бо в темряві кімнати гротескного подружжя наші стражденні погляди шукали й бачили їхні обличчя на наших спотворених ностальгією лицях, виконуючи на брудних простирадлах нашу місію.

Страх належить до речей, які забути найлегше, матінко Беніто. Є тисячі способів його оминути, ви це знаєте, не можна постійно жити на межі страху, саме тому ви читаєте «Отче наш», «Слався Царице», «Богородицю Діву», саме щоб утекти від страху, ви пожертвували власним життям, поховавши його в безглуздості цього дому. Коли вагітність Інес нарешті підтвердили, мені вдалося на деякий час забути про страх, я був засліплений усвідомленням того, що хоча дон Херонімо й украв мою плодовитість, я вкрав його силу. Здавалося, його член, що дарував насолоду, вичерпався, перетворився на присоромленого підмайстра, а мій власний, на противагу, виріс і став червоним, ніби головешка. Мабуть, щось подібне трапилося і з Петою: через те, що рештки жертовної суки були викинуті з парку, не лишивши сліду навіть у пам’яті помічників садівників, Пета відродилася. Усім здавалося, що ця її нова енергія пов’язана із захватом від споглядання її дівчинки, що мала народити сина. Але ні. Не з ним.

Із кожним днем із усе більшою певністю в підморгуваннях її вологих очей, у посмикуванні її рота я відчував, що мене переслідувала ця відразлива стара, яка тієї ночі в темряві своєї кімнати оживила моїм членом у своєму сухому тілі сексуальність, яку вона в ту мить украла в Інес, подарувавши їй натомість радощі материнства. Ці радощі позбавили Інес будь-якої жаги, але розпалили її в старій, яка невтомно мене переслідує, щоб повторити огидний акт тієї ночі, а я не хочу, матінко Беніто, я відмовляюся, я продовжую відмовлятися, я хочу гарну Інес, з м’якою шкірою і пружними грудьми, контурами тіла, про які мріють мої руки: густе волосся, пахви, потилиця й солодкий пах. Ні, Пето. Не переслідуй мене. Мій член, що жадав краси, почав гноїтися від зарази, яку я підчепив від твоєї червивої плоті, не шукай мене, помри нарешті, облиш упевненість у тому, що я — твоя пара, через те, що я такий самий безпорадний і нікчемний, страх від твого переслідування змусив мене укритися тут, я не належу їй, матінко Беніто, але все ж краще сказати, що таки належу, аби вона дала мені спокій, доки народиться Бой, Інес пообіцяла тобі, що ти будеш повитухою, коли народиться дитина, хоча ти нею й не будеш, бо Херонімо каже: хай вона вірить, Умберто, навіщо ти їй заперечуєш, як тобі взагалі могло спасти на думку, що я дозволю, аби якась дурна знахарка приймала в Інес пологи й була присутня під час народження Боя, але щоб обидві вони заспокоїлися, хай вірять моєму слову, а я тим часом найму найкращих фахівців. А потім я її позбудуся. Вона не більше ніж іграшка, лялька з ганчір’я на догоду Інес. Хай собі поки шиють, в’яжуть, вишивають, а потім ми викинемо цю ганчірку на сміття, не кажи їм нічого, Умберто, з тобою я можу говорити про таке, про все на світі, через страх кохатися з Інес, коли вона носить усередині себе мого сина, я почуваюся таким невдоволеним, Умберто, я гарячий чоловік, я не можу й далі утримуватися, склади мені компанію, ходи зі мною, оскільки я не можу торкатися Інес, бо ж і вона сама не хоче, щоб її торкалися, я маю застосовувати свою силу з іншими жінками, знайди мені жінок, ходімо до хвойд, бо я не хочу спати з конкретною жінкою, а лише з жінками безликими, знайди мені якийсь непримітний бордель, ти ж знаєш усі закутки цього міста, заплати хазяйці публічного дому скільки вона захоче, щоб я завжди мав наймолодших жінок, хай вона закриє дім від сторонніх осіб, щоб лише я і ти могли ввійти, влаштуй мені це, ти ж завжди мені все так добре влаштовуєш, ходи зі мною до доньї Флори, у неї завжди для мене є юні тіла, дивися, як я роздягаю цю жінку на ім’я Роса, я знімаю з нею спідницю, голублю її, щоб вона збудилася від моїх пестощів, цю звуть Ортенсія, вона має великі груди, а я ними бавлюся, не виходь із кімнати, Умберто, дивися, як роздягаюся я, немов пестячи себе, залишайся тут, щоб ти міг бачити, як я здатен кохатися, я хочу, щоб ти досягнув екстазу від споглядання моєї мужності, якої в тебе нема, від споглядання моєї мудрості в цьому невідомому тобі мистецтві, моєї здатності долати вдаваний опір Віолети, позич мені своїх заздрощів, щоб я здобув силу, дивися на переплетення наших тіл, розпізнавай наші слова, розмазані поцілунками, на запах нашої близькості, торкайся нас рукою, щоб твоя шкіра страждала, бо я досконалий, хоча коли я наодинці з Інес, то я недосконалий, ти це знаєш, Умберто, я розумію, що страх зіпсувати дитину, яку вона носить у своєму череві, є не більше ніж казочками старих, але цього виправдання досить, щоб я не міг уповні розкрити свою силу з тієї ночі, коли я зачав Боя, ти є володарем моєї сили, Умберто, ти забрав її так, як я забрав рану на твоїй руці, ти не можеш ніколи залишати мене самого, я потребую твого заздрісного погляду, щоб я й далі був чоловіком, бо як ні, все що в мене залишиться, — цей в’ялий ледь теплий шмат м’яса між ногами, — і я дивився на нього, матінко Беніто, невпинно й болісно я дивився на нього поглядом, сповненим заздрощів, проте не лише ними, матінко Беніто, а ще зневагою. Знайте це. Бо коли він кохався з Віолетою, чи Росою, чи Ортенсією, чи Лілою