Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Вибігаю з офісу найпершою. Колеги кидають здивовані погляди вслід, бо звикли, що я завжди засиджуюсь допізна. Але не цього разу.

Машина Беннета вже стоїть під офісом. Впевнено прямую й сідаю всередину. Гарячий погляд обпалює, як тільки відкриваю дверцята. Ноги підкошуються від одного лише погляду на нього. Сідаю на пасажирське сидіння й стрімко зачиняю дверцята, прагнучи залишитись з ним наодинці якомога швидше. Влаштувавшись, повертаюсь до нього та не встигаю й слово промовити, як він підхоплює мене й втискає в свої широкі плечі, здіймаючи з сидіння. Палко цілує, затуманюючи голову своїм терпким ароматом, що скручує вузол бажання внизу живота.

- Я теж рада тебе бачити, - всміхаюсь, як тільки маю змогу говорити.

- Ледь витримав цілий день без тебе, - його зізнання приємно вдаряється черговим серцебиттям в грудях, адже я відчувала те ж саме.

Він заводить машину й ми виїжджаємо на дорогу, розчинившись в потоці машин.

- Куди ми їдемо? – питаю.

- До мене. Ти не проти? – питає, на секунду відірвавшись від дороги й обпалюючи мене зацікавленим поглядом.

- Ні, - сором’язливо промовляю.

Поруч з ним час плине невпинно. Якщо без нього мені здавалось, що день тягнеться. То зараз, навіть стоячи в заторах, я й не помітила як ми під’їхали до його будинку, хоча й провели в дорозі близько години.

Беннет люб’язно відкриває дверцята машини. Коли виходжу, переді мною стоїть високий житловий комплекс з закритою територією. Ми входимо всередину. Прямуємо ліфтом на останній поверх. Та в ліфті він вже не стримує себе, ніжно пригорнувши мене до себе. Я глибоко вдихаю його духмяний запах й в спогадах проноситься минула ніч.

Заходимо в квартиру і я оглядаюсь навколо. Сучасна гарна квартира в сіро-білих тонах. Нічого зайвого, типова квартира холостяка.

- Почувай себе як вдома, - промовляє Беннет, допомагаючи мені зняти верхній одяг.

Я стою в вітальні й розглядаю інтер’єр. Гарячі руки огортають талію й міцне тіло притискається позаду. Я затамовую подих від його близькості. Він стоїть за спиною й лине вустами до шиї. Від його дотику шкіра вкривається сиротами. Його вологий й тягучий поцілунок збиває дихання. Я заплющую очі, піддавшись його владі. Тільки він зараз володіє мною. Тільки він спроможний керувати й підкоряти собі моє тіло. Віддаюсь йому, забувши все на світі.

Його долоні повільно торкаються талії, живота, стегон… Не перестає цілувати шию ні на мить. Руки підіймаються вище й він розстібає ґудзики блузки. Спускає її з плечей й вона ковзає, падаючи на підлогу. Він стискає груди, прикусивши шию. Це збуджує ще сильніше, змушуючи вигинатись наче кішка. Пестить вже розгарячене тіло. Не пропускає жодної ділянки, здіймаючи спазм бажання в животі. Відхиляюсь на його груди, бо вже важко стояти. Закидаю руку назад аби занурити пальці в його коротке волосся. Його рука пестить стегно з внутрішньої сторони і я забуваю як дихати. Важко стояти і я розвертають до комоду, міцно впираючись руками в нього. Лише зараз коли очі розплющені, помічаю, що ми стоїмо перед дзеркалом. Ловлю хижий погляд Беннета в відображенні. Він покриває мої плечі поцілунками. Всміхається… ця посмішка… що завжди зводить мене з розуму, що втілює в собі всю його пристрасну натуру. Я в його владі і він це знає, насолоджуючись моєю слабкістю.

Його пальці стискають стегна, а руки задирають спідницю непристойно високо. Очікування занадто довге. Він дражнить, а я тремчу від бажання. Знов зустрічаюсь з ним поглядом в дзеркалі, перед яким стоїмо. Він на секунду зупиняється, ніби питаючи мене. Та моя відповідь однозначна – тисячу «так». Але я демонструю її лише спокусливо прикусивши свою губу. І цей жест стає для нього зеленим світлом. Він входить в мене, вирвавши з вуст солодкий стогін.

Беннет зовсім інший. Ніжний, чуйний, турботливий… І нехай ми навіть не змогли пройти далі вітальні, та між нами такий чуттєвий зв'язок, що неважливо де ми. Головне, що він цілком і повністю мій. А я лише його.

Крики від задоволення проносяться кімнатою. Я розсипаюсь на мільйони маленьких уламків, які він тримає в своїх руках. Він сильніше втискає мене в своє тіло, не даючи впасти під шаленим натиском почуттів. Пік насолоди накриває з головою.

Задоволені усмішки з’являються на наших обличчях, коли погляди знов зустрічаються в дзеркалі. Він розвертає мене до себе обличчям й палко цілує в вуста. Мені здається, що голова йде обертом. Міцно тримаюсь за його плечі аби встояти на ногах.

- З розуму зводиш! – усміхнено шепоче в губи.

Я обіймаю його, занурившись в шию, все ще насолоджуючись його близькістю.

- Де в тебе вбиральня? – питаю.

Він бере мене за руку й проводить до кімнати, де я приводжу себе до ладу. Коли виходжу, чую як Беннет розмовляє по телефону, а я гублюсь, ніяково перебираючись з ноги на ногу, й не знаючи що робити. Помітивши мене, він підходить ближче, змушуючи моє серце пришвидшувати темп.

- Я замовив вечерю. Скоро привезуть.

- Можна було б і самим щось приготувати… - промовляю, відчуваючи голод.

Беннет здивовано здіймає брову й підозріло дивиться на мене. Я гублюсь під його поглядом, а він промовляє:

- Ти сама можеш готувати?

Мене його питання смішить. Я всміхаюсь, а потім відповідаю:

- А що тут дивного? Ти думаєш, що всі харчуються в ресторанах?

- Не всі, але в сучасному світі ті жінки, що самостійно готують - на грані вимирання, - жартує.

- Може в твоєму оточенні так, але реальність більш буденна. Це не так вже й важко приготувати щось.

- Ну тоді я чекатиму на твою вечерю з нетерпінням. Але не сьогодні, - притискає мене до себе, - бо навряд чи ти знаєш багато страв, що можна приготувати з віскі чи вина.

- В тебе зовсім немає продуктів? – здивовано питаю.

- А навіщо вони мені? Я тут лише ночую. Повертаюсь додому пізно, тож харчуюсь як правило десь в місті. Ти до речі, яке вино полюбляєш?

Ми накриваємо на стіл й смакуємо вечерю, що доставив кур’єр. Залишок вечора ми ніжимось в обіймах один одного. Я знаю, що зараз ми обидва насолоджуємось часом разом. Ми пізнаємо один одного, розмовляючи про все. І навіть коли ми мовчимо, мені комфортно поряд з ним. Я закохана і щаслива.