Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 146
Перейти на сторінку:
Розділ 13. Коло ялинки

Розділ 13. Коло ялинки

Цієї ночі мело. Хуртовина гуляла вулицями аж до світання, залишивши по собі морозні візерунки на шибках і стовпи снігу на подвір'ї Горчуків.

Це був ідеальний день, щоби провести його на вулиці. І будь ми малі, зробили б саме так.

Ми кидалися б сніжками, допоки хтось (Павло) не наковтається снігу чи не заплигає (Злата), бо ж один зі сніжків попав їй просто під комір куртки.

Ми зліпили б сніговика, з носом-морквинкою й руками-паличками, а тоді хтось (Захар) обов'язково виклав би йому дурнувату мордочку камінцями.

Ми б каталися на санчатах: Тиміш віз би мене, аж поки не перекинув у замет, відтак я потягнула б його до себе (щоб не ржав) і ми обидва зайшлися би сміхом.

Однак малими ми не були вже давно, тому щойно сонце зійшло, розбрелися — кожен у своїх справах.

Тиміш, Захар і Злата зібрали спорядження для сноубордингу й рушили на Драгобрат.

Наталя захопилася (навіть брови підійняла) ідеєю випробовувати свій повний привод і нову гуму, тож поїхала з трійцею.

Решта ж провела світлу частину доби окремо, а коли вже було звечоріло — ми усі зібралися на першому поверсі.

Павло з Євою теревенили за столом у їдальні. Галина вишивала біля комина. А я сиділа поруч із нею на дивані й перебирала коробки з ялинковими прикрасами.

Андрій і Дарина встановлювали ялинку. Вони ніяк не могли визначитись, де б вона мала більш претензійний вигляд: у куті між вікном і комином чи ліпше посунути її на три сантиметри праворуч? Андрій приречено зітхав із кожним новим перетягуванням литої конструкції.

— От якби там стояв рояль, жодних проблем би не було! — запевняла Дарина.

Загалом сумніви щодо перестановок у інтер'єрі їй не властиві. А поява таких наразі прозаїчна — за вікном знову сніжило.

Мело щодалі все більше, і Дарина побоювалася, що як до нас верне завірюха, сноубордистам не уникнути травм.

— Ігі на тебе! — зрештою не витримала Галина, коли за чергової перестановки Андрій ялинкою зачепив собаку. А той собака іншого собаку. А той собака як візьме, як застрибне Галині на ноги!..

 

[Ігі — тьху.]

 

— Кинь вже ту палку! — Вона рішуче встромила голку в тканину й махнула рукою: — Вернуть твої діте — не малі. А єк шо станет си, то дівчєта їх дотягнуть — чи уперше, ну?

Я хихикнула й зиркнула на Андрія: він ховав усмішку за пластиковим гіллям.

— Нене! — з докором схилила голову до матері Дарина.

 

[Неня — мама.]

 

Проте плечі її усе ж трохи розслабилися.

Ці двійко ще продовжували жартівливі прирікання, коли з колонок полинув «Щедрик».

Як то водиться, я почала підспівувати раніше, ніж усвідомила, що роблю.

Бо ж бачите, для мене це більше, ніж «чуєш мелодію, знаєш слова — співаєш». У тих наспівах мені звучить дідів сміх і відлунюють бабусині колискові. У них затишок маминих обіймів і гомінкі щедрування в колі друзів.

На уроках музичної літератури нам розповідали історію твору Леонтовича: в контексті боротьби за незалежність і про джерела ще дохристиянських часів. Однак для мене це назавжди про особисте. Рідне. Про те, від чого тріпоче в грудях і пощипує ніс.

От і цього разу, коли до мого співу долучився Андрій, коли мотив підхопила Дарина, а за нею й Галина замугикала, коли з боку їдальні — а там у нас посиденькали двійко, що мали ідеальний слух і напрочуд ладні голоси, — долинули співи про чорноброву, мені застелило очі.

Я швидко заблимала, відганяючи сльози, і щось мокре ковзнуло по моєму ліктю.

Цуценятко з плескатою мордочкою застрибнуло на диван і замахало хвостиком. Я вже знала, що це дівчинка. Єдина з виводка — Трета.

З іменами щенят не морочилися: пологи приймала Галина і як тоді виголосила «Перший! Другий! Трета!..», так і донині кличуть усіх сімох.

На ручки Трета хотіла чи в коробку з прикрасами, я не знала. Підсунула коробку — і вона прикусила янголятко, яке я сплела років зо п'ять тому.

— Чекай. — Я потягнула іграшку на себе.

Мені її чемно віддали. Перевіривши, чи нема гачків та інших дрібниць, які можна проковтнути, я кивнула:

— Бери.

Щасливе цуценя побігло хвастатися набутком перед братами. Вони купчилися довкола Дарини й дзявкали в такт уже наступній пісні святкового грайлиста. Тим часом старші собаки лежали коло ніг Галини, періодично розплющуючи то одне, то інше око, щоб контролювати малечу.

— Най тут, — зрештою визначилася Дарина.

Андрій цокнув основою ялинки й полегшено зітхнув.

— А вам вже час гуляти, йо? — звернулася Дарина до щенят.

— Я можу підтримати вам компанію, — запропонував Андрій, і Дарина радо зголосилася.

Отож скоро вони лишили нас із Галиною вдвох.

Теоретично — учотирьох, але практично — Єва з Андрієм були надто далеко, щоб говорити з нами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 56 57 58 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"