Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

Глава 19. Розкриття таємниць

Стася

Прокинулася зранку, але Тимура в кімнаті не виявилося. Точно пам’ятаю, що засинала в його теплих обіймах, оскільки не хотіла додивлятися фільм. Він виявився дуже жорстоким для моєї психіки, тому я вирішила заснути. А оскільки після побаченого половини фільму вже боялася сама спати, тож сподівалася, що Тимур не втече як щоразу це робить, а залишиться оберігати мій сон. Проте він знову втік. Я щоночі вже більше двох тижнів засинаю в обіймах хлопця, а прокидаюся сама. Одразу складається таке враження, що сплю в обіймах ночі, гадаючи, що не сама, але натомість…

Знайшла свій телефон на тумбочці і набрала номер Тимура. Хлопець підійняв трубку вже після другого гудка.

– Що цього разу скажеш? – одразу ставлю запитання.

– Скажу тобі доброго ранку.

– Доброго, – бурчу в трубку. – Куди знову зник?

– Стасю, вночі у двері постукали і я гадав, що це твій батько, і що він зайде до кімнати. Тому, щоб не ставити тебе у незручне положення перед ним, я пішов.

– Щось мені не віриться.

– Ти міцно спала і навіть не чула стукоту.

– Я б почула стукіт.

– Але не чула. Вір мені, Стасю. Я не обманюю. Я справді хотів залишитися до ранку, бо лиш з тобою можу спокійно спати.

Після його слів я проймаюся до хлопця незвичайною ніжністю і співчуттям. Знаю, як він страждає через хворобу матері, проте подробиці не розповідає. Він дуже скритний, завжди тримає в собі купу проблем. Не хоче мені розповідати повністю все, щоб не скласти про себе враження слабкого чоловіка. Але я хочу, щоб він і мені довіряв так само, як і я йому. Проте навіть у мене є теж таємниця, яку не те, що не хочу, а боюся розповісти Тимуру. Проте сьогодні хочу її відкрити хлопцю. Він заслуговує знати про мене всю правду.

– Я завжди зачиняю двері на замок, коли ми з тобою разом, тому міг би не переживати.

– Я не знав, що ти запираєшся зсередини.

– Звичайно. Щоразу, коли ти в мене.

– Вибач. Якщо хочеш, залишуся сьогодні до ранку.

– Хочу, – вже всміхаюся, перебуваючи в передчутті.

– Ааа… ні. На жаль, і сьогодні не зможу, – зруйнував мою мрію.

– Щось сталося? – стурбовано спитала його.

– Я сьогодні тобі ввечері розповім. Дочекаєшся?

– Ще питаєш? Звісно.

– Добре. Тоді до вечора. Зараз маю бігти до мами в лікарню.

– Що з нею? – поспіхом запитую, хоч і знаю, що по телефону він точно мені нічого не розповість.

– Дочекайся вечора.

– Добре. Бувай.

– Цілую. Бувай.

«Цілую»? Щось новеньке у наших стосунках, проте вчора ми зізналися в тому, що подобаємося одне одному, тож думаю, що це нормально. Хлопець дуже хороший. Добрий, турботливий, ніжний, чуттєвий і найкращий з усіх, кого я знала раніше. Тимур взагалі ні з ким у порівняння не йде. Але він такий скритний. Навіть мені повністю не відкривається. Гадаю, що на все потрібен час, і для довіри теж, тому все у нас ще буде добре.

Батьки вже пішли на роботу, тож я можу спокійно дихати аж до вечора. Ось уже більше двох тижнів я уникаю рідних після нашої з ними сварки, коли я дізналася, що тато продав мене за гроші. Звісно, мама тут ні до чого і я могла хоча б з нею нормально спілкуватися. Проте вона стає на сторону батька і просить, щоб я відновила контакт з Артемом. А я не можу. І не хочу. І не стану цього робити, бо я по-справжньому закохалася. Звісно, про Тимура вони не дізнаються, оскільки марять своїм Артемом. Я не можу так жертвувати своїми стосунками з Тимуром і казати батькам, що не вийду заміж за Артема, бо кохаю іншого. Що мені робити?

До вечора проводила час за пошуками роботи. Мені потрібні гроші, щоб знайти житло для винаймання. Я не хочу жити з людьми, які продали мене та змушують вийти заміж за іншого.

Як завжди, приготувала вечерю батькам і випічку для Тимура. Вже давно зрозуміла, що хлопець полюбляє солодке, тому постійно стараюся для нього випікати щось смачненьке.

Увечері, коли почула, що повернулися батьки, я пішла до своєї кімнати і зачинилася. Уникаю будь-яких контактів з ними. Вони вважають, що я бунтую. Але ні. Я відстоюю свої права обирати самій, кого кохати, з ким проводити час, за кого виходити заміж і взагалі з ким жити. Я хочу сама помилятися, сама вирішувати, як правильно робити, а як ні. Не хочу підкорятися батькам, хочу проживати своє життя сповна, а не пливти за течією.

***