Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

Глава 19.2. Хвилювання

Стася

Коли годинник пробив дев’яту, стала чекати Тимура. Знаю, що батьки вже давно у своїй кімнаті, дивляться телевізор і просто відпочивають, тому зі спокійною душею чекаю на хлопця вже з готовими гостинцями для нього. Я принесла в кімнату тістечко на блюдці, а каву вже зроблю потім, бо не знаю точного часу, коли він прийде.

Але дев’ята година минула. І навіть десята теж. Тимура немає. І не пише, і не телефонує. Не хочу виглядати набридливою і нетерплячою дівчиною, але я хвилююся. Хлопець ніколи не затримувався і завжди дзвонив за будь-якого випадку, коли не міг з тієї чи іншої причини раніше прийти. То, може, щось сталося?

Поки я сиділа у своїх думках і накручувала себе з кожною хвилиною все більше, у вікно почувся легенький стукіт. Всміхаюся. Це може бути тільки він. Відчиняю важкі штори і справді бачу Тимура. Всміхаюся вже ширше і відчиняю вікно. Коли хлопець опиняється в кімнаті, він накидається на мене з міцними обіймами, в яких тану наче морозиво на сонці у спекотній літній день. Саме так я себе відчуваю поруч з ним кожної хвилини і кожного дня.

– Цілий день хотів це зробити, – шепоче на вушко і цілує в губи. – Раніше не наважувався, але тепер ти – моя дівчина, тож маю повне право, – широко всміхається хлопець, заявляючи на мене свої права. Але я тому тільки радію. Надзвичайно приємно бути «його».

– А мені приємно тонути в твоїх обіймах, – щиро зізнаюсь, цілуючи у відповідь.

Тимур лиш всміхнувся і поцілував ще раз у губи.

– Вибач, я затримався. Мав деякі справи з Сашком.

– А я вже хвилювалася. Все добре?

– Так, звісно. Але я не надовго.

– Ааа… – не хочу показати йому свого зніяковіння, тому опустила голову. – Щось сталося? – виражаю своє занепокоєння, відчуваючи, як  серце шалено б’ється в грудях. Не можу інакше. Страшенно хвилююся за нього.

– Ходи сюди, – сів на ліжко та запросив мене до себе рукою, посадивши собі на коліна й обійнявши міцно за талію. – Я обіцяв тобі розповісти, чому не можу сьогодні залишитися.

– Ііі… – насторожуюсь.

Чомусь моє серце відчуває щось погане.

– Сьогодні вночі я беру участь у перегонах, – мовив Тимур тихим голосом, очікуючи моєї реакції.

– Як? Тіме, чому? Навіщо? – засипала хлопця запитаннями.

– Стасю, давай домовимося з тобою, що ти не будеш мене відмовляти брати участь. Це моє рішення і воно не підлягає перегляду.

– Але ж… я хвилююся, – тихо мовила я, опустивши голову.

– Повір, це не вперше і точно не в останнє. Я вже давно приймаю участь у перегонах.

– А можна поцікавитися, чому ти почав цим займатися?

Тимур хвилю дивився на мене сумним поглядом, а потім зітхнув і відповів:

– Через матір. Вона тяжко хвора і потребує негайної операції, на яку потрібні великі гроші. Я тобі вже говорив про це.

– Так говорив, – підтверджую.

– Зараз вона у вкрай важкому стані. Лікарі прогнозують, що вона може навіть не дожити до операції, а тому мені щодня потрібні кошти на її лікування.

– Співчуваю, – щиро мовила.

– Я тримаюся. Не хвилюйся. Проте мені потрібні негайні гроші. А отримати я їх можу лише за рахунок перегонів.

Тепер стало зрозуміло, чому мій батько буквально «полює» на Тимура. Він займається справами хуліганства, тому Тимур Холод у його документах на першому місці. Боже, якби він знав, що хлопець щовечора знаходиться у його квартирі, мабуть, голову мені відкрутив би, а Тимура одразу посадив би до в’язниці.

– Я розумію, – мовила зі співчуттям.

А от чи хлопцю говорити про свої переживання, вже не знаю…

– Ну, чого ти, сонечко моє? – взяв моє обличчя в руки. Так приємно, коли він мене так називає. На душі все розквітає в той час, що хочеться літати. – Я обіцяю, що зі мною нічого не станеться. Чуєш?

Дивлюсь в очі Тимуру і розумію, що закохана в нього вже давно. Ще тоді з першої нашої зустрічі в клубі, коли я пройнялася до нього незрозумілим почуттям. Звісно, я вірю йому, тому буду підтримувати в усьому.

– Добре, – міцно обійняла його за шию. – Але я все одно буду хвилюватися. Будь ласка, після перегонів обов’язково передзвони. Я чекатиму.

– Обіцяю.

Хлопець пішов, а тістечко так і залишилося не куштованим. Головне, що ми з Тимуром уже на стадії розкриття таємниць. Скоро я повідаю йому і свої…

***