Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Зі зловісною гримасою і скрегочучи своїми іклами, Міхаель почав наближатись до Адама. Його кроки були важкими і невблаганними. Він рухався, наче хижак. Його очі не відривалися від Адама. І Адам швидко поклав руки на землю. Тоді лози, вискочивши із землі, схопили Міхаеля з усіх боків. Вони були товстими і міцними, як сталеві канати, що обвилися навколо рук, ніг і тіла Міхаеля, сковуючи його рухи. Він застиг на місці. Намагався вирватися, але марно. Лози здавлювали його з такою силою, що здавалося, ніби кістки Міхаеля тріщали під їх тиском.

Тоді Адам клацнув пальцями. Безліч привидів миттєво почали оточувати Міхаеля. Їхні напівпрозорі тіла мерехтіли ледь помітним теплим світлом. Але обличчя були спотворені жахом і ненавистю. Вони шепотіли незрозумілі закляття. Голоси змішувалися в моторошний хор. Вони кружляли навколо Міхаеля, створюючи навколо нього щільне кільце.

Ще одне клацання — і в їх руках зʼявилась зброя, яку вони синхронно встромили в тіло Міхаеля. Мечі, списи, кинджали — все пронизало тіло Бога життя з усіх боків з неймовірною силою. Якщо Боги були тими, хто стежив за порядком, то душі живих і ненароджених були тим самим порядком. Обʼєднавши свої зусилля, вони могли створити щось, що було значно сильніше за божі сили. І Бог опустив голову вниз. Його тіло почало трястись від болю. З його рук меч випав на землю, видавши глухий звук.

Привиди зникли так само раптово, як і з'явилися. Адам обережно підійшов ближче. Він дивився на нерухоме тіло брата, намагаючись зрозуміти, чи це кінець. Та несподівано Міхаель підняв голову і подивився на нього зі своєю зловісною усмішкою.

——— Та коли ж ти вже здашся? — закричав Адам і вдарив його в щелепу.

Міхаель тільки сплюнув кров і почав ще більше шкіритися:

——— Погано ж ти мене знаєш… Я ніколи не здаюсь…

Тоді Адам знову клацнув пальцями, і Міхаеля знову почали оточувати привиди. Їхні руки стискали зброю, готові до нового удару. Ще одне клацання — і знову синхронні удари в ослаблене тіло. Мечі, списи і кинджали пронизували тіло Міхаеля, завдаючи ще більше болю.

Тільки після цього голова Міхаеля опустилась вниз. На цей раз вже назавжди. Лози, які тримали його, зникли, ніби розчинилися в повітрі. Тіло, не дихаючи, впало на землю з глухим стуком. Пил піднявся, а потім осів, залишаючи навколо лише тишу.

Адам знову обережно підійшов до Міхаеля і наступив на його руку. Він дивився на нерухоме тіло, намагаючись зрозуміти, чи насправді все скінчилося. Міхаель нічого йому не відповів. Відповідати було вже нікому. Міхаель помер так само, як і безліч інших богів, яких я знищила завдяки силі духів. От тільки тепер ця сила належала Адаму.