Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Їй було всього вісім, коли вона бачила свого батька востаннє. Ми так і не одружились. Він чомусь був до останнього впевнений, що я відмовлю йому, якщо він запропонує мені щось подібне. У нього було багато сумнівів і страхів, які він ніколи не висловлював вголос. Все ж таки чоловікам краще не знати, про що саме думають їх жінки. Їм достатньо знати того, що ми їх любимо: і коли вони зламані лежать після важкого дня і не хочуть з нами розмовляти, і коли намагаються незграбно заварити каву, і коли сидять лохматі на підлозі, намагаючись щось змайструвати, і навіть коли випадково показали нам свої ікла під час палкої пристрасті. Я любила в ньому все…

Останнє, що він сказав мені, було:

——— Зроби так, як я кажу. Ні про що не запитуй.

Його голос був твердий і сповнений рішучості, якої я, здається, ніколи раніше не чула. Це були його останні слова до мене. Тож я взяла Мелісу за руку і повела її до укриття, повторюючи їй, щоб вона ні в якому разі не дивилась назад.

——— Які б ти звуки не почула, не озирайся. Тобі краще не знати, що саме тато зараз робить.

Мої слова були сповнені тривоги і страху. Я намагалася захистити її від тієї жахливої реальності, яка розгорталася позаду нас.

——— Але чому? — запитала раптом Меліса.

Після цього вона відпустила мою руку і зупинилась, намагаючись дивитись на мене по-дорослому. В її очах була спроба зрозуміти, що відбувається, але вона була ще занадто мала, щоб повністю усвідомити небезпеку. Так я вважала… 

Не знаючи, що їй відповісти, я сама подивилась назад і помітила, як Міхаель почав підніматись вгору, схопивши когось за горло. Це видовище було жахливим і приголомшливим водночас. Як я мала пояснити дитині, що саме відбувалось? Чи потрібно їй взагалі знати, що її татусь може вбити когось? Вона ж навіть ніколи не бачила, щоб він сердився. Він при мені завжди стримував свої емоції, щоб зайвий раз не сказати чогось зайвого. Що вже казати про неї? Якби вона, напевно, здивувалась, якби дізналась, ким він був насправді!

Я знову подивилась на Мелісу і, стиснувши її руку, потягла її силою вперед. Вона почала кричати і вириватись. Проте я не могла зупинитись. Якоїсь миті мені теж захотілося крикнути на неї, але я розуміла, що це нічого не змінить. 

На дорозі попереду з'явилась Латерія. Вона наближалася з кожною секундою. Закривши Мелісу собою, я почала кликати когось з янголів або хоча б горгулю, яка колись знайшла для нас цю «чудову» планету. Але ніхто з них не озивався, а Латерія наближалась все ближче. Якби ж я тільки була вампіром! Що взагалі може зробити звичайна людина проти богині смерті?

Я почала дивитись по боках, намагаючись швидко придумати план ідей. Паніка наростала. Серце билося швидше. Раптом я помітила на землі якусь маленьку тваринку. Швидко схопивши її, я кинула її в бік Латерії, сподіваючись хоча б трохи виграти час. Мелісу я взяла на руки. Адреналін додавав мені сил, і я побігла вперед, думаючи лише про те, яка відстань залишилась до того клятого укриття. Кожен крок здавався нескінченним.

Несподівано відчула удар в спину чимось гострим. Біль пройшов крізь все тіло, наче блискавка, і ноги підкосились. М'язи наче застигли від шоку. Я впала, міцно стиснувши Мелісу. 

Озирнувшись назад, я побачила, що з моєї спини стирчала коса Латерії. Лезо виблискувало від моєї крові. Її червоний потік капав на землю, створюючи калюжу біля моїх ніг. Сама Латерія стояла поруч. Її очі були холодні й безжальні. Вона дивилась то на мене, то на доньку, ніби вирішуючи, кого атакувати наступного. Її обличчя не виражало жодних емоцій.

Потім вона дістала косу з моєї спини, і я закричала від болю, відчуваючи, як кров почала витікати з мого тіла ще швидше. Рана була глибокою. Кров текла рясно, залишаючи червоні сліди на землі. Кожен пульс серця віддавався болем у всьому тілі. Кожна секунда здавалася вічністю.

——— Біжи, — стиснувши зуби, я сказала Мелісі, намагаючись приховати біль у голосі. 

Але Меліса не побігла. Замість цього вона встала рівно і направила свою руку в бік богині смерті. За її спиною відразу ж зʼявились білі крила. Поруч виникла велика магічна змія з напівпрозорим тілом. Її луска блищала, як діаманти. Очі сяяли яскравим світлом. 

Магічна істота кинулась на Латерію. Але Латерія з легкістю розрубила її навпіл своїм гострим лезом коси. Її рухи були настільки швидкими, що змія не встигла навіть ухилитися.

Маленькі дитячі очі Меліси засяяли синім світлом. Її погляд став ще більш зосередженим. Вона знову направила руку, і змія зʼявилась знову. Її тіло було ще більше і сильніше, ніж раніше.

——— Пробачте, володарко, — прошипіла вона. — На цей раз я не підведу вас!

——— Тоді атакуй! — відповіла Меліса холодним і жорстоким голосом.

Змія знову кинулась на Латерію. Але і на цей раз Латерія розрубила змію навпіл. Її рухи були швидкими і точними. Кожен рух її коси був сповнений смертоносною силою. Вона рухалася з неймовірною швидкістю. Змія не мала жодного шансу на успіх. Кожен раз, коли вона знову і знову з'являлася, Латерія знову і знову розрубувала її навпіл. Кров і шматки змії розліталися в різні боки, створюючи жахливе видовище. Рухи Латеріі були бездоганними і точними, а удари — нещадними і смертельними.

Я спостерігала за цим, відчуваючи безпорадність і біль. Моя донька боролася з усією своєю силою. Вона не здавалася, навіть коли все здавалося безнадійним. Її очі сяяли синім світлом. Обличчя було зосереджене і рішуче. Вона була справжнім воїном. Я бачила в ній відблиск Міхаеля. Як же вона була схожа на нього! Особливо зараз, коли відмовлялась підкоритися своїй долі.

Спостерігаючи за їх протистоянням, я згадала, як одного разу почула розмову Меліси з Міхаелем. Тоді він тримав її на руках і казав, що вона особлива, оскільки має велику силу, про яку багато хто може тільки мріяти.

——— Однак це означає також і те, що одного разу тобі доведеться зробити вибір, від якого будуть залежати життя інших.