Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Срібне яблуко, Анна Авілова 📚 - Українською

Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Срібне яблуко" автора Анна Авілова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 173
Перейти на сторінку:

Джейн була вражена, побачивши, як знайомі їй люди з огидою проводжають їх поглядом. Поява Трістана діяла на всіх цих милих людей, як червона ганчірка на бика. Їй навіть почало здаватися, ніби вона чує шипіння, як у розлючених котів. Який жах.

Тішило те, що Трістан ніби й не помічав поглядів всіх цих людей. Він захоплено дивився навколо: на будинки, рослини, на срібну яблуню і навіть у небо, хоча навряд чи воно сильно відрізнялося від неба над сірим будинком. Кілька разів він зупинився, щоб помацати деякі рослини, що ростуть у парку, і встиг доторкнутися до пір'я качки, що пропливала в ставку.

  Та все ж вони обоє зітхнули з полегшенням, коли вийшли за межі села. Напруга від мешканців розсіювалося на них навіть з великої відстані.

- Ти молодець, - вирішила підтримати його Джейн, - я знаю, як тобі було непросто.

- Дякую. З одного боку, справді непросто, а з іншого – так чудово опинитися на волі, за межами сірого будинку. Хоч у мене й ноги козла, але почуваюся я зараз вільним птахом. Я вже навіть відчуваю запах моря та шум хвиль. Я такий щасливий, що ти мене витягла. Тільки привід мені не подобається. Краще б ми сходили до печер подивитись на сенеял. Я не бачив їх з дитинства. Навряд чи вони нам зустрінуться, але хто зна.

— Ми обов'язково сходимо на зворотній дорозі. І чому тобі так не подобається привід? Ти ж начебто захищаєш короля?

— Те, що я його розумію і не засуджую, не означає, що я симпатизую йому. І тим більше я не вважаю, що тендітній дівчині треба стрибати в море, де живе спрут, за кулоном його матері.

- Немає там ніякого гігантського спрута, - Джейн закотила очі. - Вважай нашу подорож просто веселою пригодою. По-моєму ми з тобою обидва засиділися у Великих Садах, — вона зупинилася, і пильно подивившись йому в очі, посміхнулася, — і, на мою думку, будь-який привід підійде задля того, щоб вийти за межі селища.

Вони обійнялися. Джейн взяла його за руку, і так, тримаючись за руки, вони й пішли до сусіднього села. Дорогою Трістан сказав:

— А тут мені вже не подобається. Я встиг забути, як багато землі Айронвуда залишилося голою, непокритою зеленню. Все виглядає таким мертвим і безлюдним. Ми могли б йти зараз через прекрасний ліс, а йдемо через безкраї простори одноманітної голої землі, пробираючись через пні та засохлі дерева.

- Де твій оптимізм? Можна уявити, що колись тут був ліс і тобі буде не так сумно.

— А чому ти сказала, що тобі страшно йти? Тебе лякає ця пустельна місцевість чи ти боїшся диких тварин? Вони не чіпатимуть, якщо не наближатись до них близько. Про істот з іншого світу повідомила б сирена і ти встигла б сховатися, а якби не встигла... я ж все одно не зміг би тебе захистити.

— Не кажи, що ти не міг би мене захистити. Це не так. Ви звикли до того, що у короля Фелікса є надлюдські сили і він усіх оберігає. Але в нашому світі ні в кого немає магічних сил. І всі допомагають одне одному. І самі боронять свої сім'ї. Кожен на щось здатний. І ти не виняток. Я бачила сьогодні, як ти танцюєш, і ніякі козлячі ноги тобі не завадили. Так що ти можеш все те, що й інші, — Джейн помітила усмішку на обличчі Трістана, хоч він і намагався її приховати. — Але взагалі я не боюся цієї голої місцевості. Я тут уже бувала. А про диких тварин та істот з інших світів я навіть не подумала. Я не хотіла йти сама, бо боялася, що хтось може на мене напасти.

- Хто?

— Хтось із людей сусіднього села. Вони ж мене не знають, і я їх теж. Трапився б хтось поганий і міг би мене пограбувати або навіть убити. У мене на сукні з десяток смарагдів та алмазів. Може хтось би оком накинув.

Обличчя Трістана було сповнене жаху:

— Вбити тебе заради каміння? Люди – не тварини, щоб мати  змогу когось убити. Як тобі могло таке спасти на думку? Та ще й зробити такий страшний вчинок заради каміння?

Джейн вирішила, що Трістан чи то занадто наївний, чи надто довго просидів в ізоляції.

— Хочеш сказати, у вас ніхто не нападає на людей, не вбиває та не грабує? Може, вам у сірому будинку цього не розповідають?

Трістан поглядав на Джейн, наче на божевільну.

- Джейн, що нам не розповідають? Те, що в принципі неможливе? Люди не вбивають людей, убити може тільки дика тварина, і навіть цього вже давно не було, або ж істота з іншого світу. Що ти таке вигадала? А слово "грабувати" мені зовсім незнайоме.

Він не знає слово "грабувати"! Джейн обімліла.

— А кого ж тоді король садить у в'язницю? Я постійно в Айронвуді чую, що всі бояться, щоб їх не кинули в підвали палацу.

- Тих, хто не дотримується правил. Хоча я навіть не пам’ятаю, коли в останній раз когось заарештовували. Здебільшого це ті, хто з королем зневажливо розмовляв чи образив. Але вони максимум за тиждень виправлялися та їх відпускали.

- І ніхто не сидів там за крадіжку, вбивство, жорстокість, бійки?

- Джейн знову ти ліпиш незнайомі слова. Крадіжка... Бійки... Навіть звучить незатишно. Я ж кажу тобі, саджають до темниці, коли хтось порушує правила.

Джейн оторопіла і зупинилася. У в'язницю садять тих, хто порушив правила? Тих, хто зневажливо відповів королю? Це неймовірно. Вона ще більше була вражена ідеальністю цього світу. Тут люди не завдають шкоди один одному, принаймні фізично. Їй відразу здалося, що жарти леді Карги, адресовані Джейн - такі милі, такі добрі. Це максимум зла, яке може прийти від цих людей! Жителі Айронвуда навіть не знають, що таке пограбування. Тепер ясно, чому вони не мають парканів і огорож. Як це відчувати таку безпеку та безтурботність? Знати, що завтра ти не захворієш на одну з мільйонів хвороб, тебе не зіб'є машина, і якийсь псих не нападе на тебе в темному провулку заради десятки в кишені. І ніхто не оголосить твоїй країні війну... Єдина проблема цих людей – це поява один раз на пару років, когось з іншого світу, того, хто одразу ж буде знищений їхнім всемогутнім королем. І єдині жертви – це люди, які не встигли сховатися або хтось упав зі сходів на роботі. І все.

1 ... 56 57 58 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібне яблуко, Анна Авілова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Срібне яблуко, Анна Авілова"