Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Зібравши в кулак усю свою мужність, Валентина Іванівна, немов шпигун у старому кіно, тихо й обережно підкралася до загадкового автомобіля. Вона зупинилася біля самого вікна, затамувавши подих, і повільно повернула голову, щоб поглянути всередину. Як у сповільнене фільмування, її очі зустрілися з очима водія, і з глибини душі вирвалося здивоване зітхання - той самий звук, який видає людина, яка зіткнулася віч-на-віч з абсолютно несподіваним відкриттям.

Побачивши спочатку в дзеркалі заднього виду Валентину Іванівну, що наближалася до його машини, Олег Громов навіть трохи розгубився. Вона тихо підкрадалася до ньго. І вже в слідуючу мить її погляд, пронизливий, як лазерний промінь, був спрямований на нього. Олег не наважився опустити вікно. Він чомусь був упевнений, що з ним зараз будуть не просто розмовляти, а сварити. Розуміючи, що бійки не уникнути, Олег повільно вийшов з машини.

- Ах ти, негіднику! - громоподібний голос Валентини Іванівни пролунав у повітрі. Вона стояла, пряма, немов солдат, а її ніздрі широко роздувалися від гніву. - Що ти тут робиш? Хіба мало лиха наробив нам зі своїм синочком?

- Вибачте, пані Валентино, але мені не зовсім зрозуміла ваша бурхлива реакція, - пробурмотів Олег, збитий з пантелику звинуваченнями цієї жінки. - Ми дорослі люди. Можемо поговорити спокійно. Хіба одразу треба сваритися?

- Не розумієш?! - жінка спалахнула, немов гнівне полум'я. - Я тебе зараз сама навчу розуму! Чого ти до моєї доньки припхався? Мізки їй пудриш?

- Ні, все не так, я можу пояснити... - намагаючись виправдатися, пробурмотів Олег.

- Мало того, що твій син мою онуку образив! - перебила його Валентина Іванівна, її голос дзвенів від люті. - Так тепер ти сам за мою дочку узявся!

- Зачекайте, давайте спокійно поговоримо, - нарешті зібравшись з духом, промовив Олег.

- З такими, як ти, спокійно не виходить! - обірвала його Валентина Іванівна.Здавалося ще мить - і вона кинеться на нього. - Сідай у машину і негайно забирайся звідси!

В цей момент з будинку вибігла Ганна, стискаючи в руці дорожню сумку. Її обличчя палало від сорому.

- Мамо, мамо, зупинись, благаю! - задихаючись, вигукнула вона.

Валентина Іванівна, не звертаючи уваги на дочку, продовжувала сипати гнівними звинуваченнями на адресу Олега.

- Чому ти мене замкнула? - насилу стримуючи емоції, запитала Ганна, підскочивши до матері.

- Хотіла з'ясувати, до кого ти так поспішала. - Валентина кинула на Олега зневажливий погляд, ніби він був нікчемним місцем. - Як ти вийшла?

Ганна почервоніла до вух.

- Мене Інокентій Петрович випустив, - стримавши емоції, промовила Ганна. - Чи ти вже забула, що він теж з нами живе? До речі, він був дуже здивований. Бо вважав, що ти лагідна кішечка, а виявляється, той ще й диктатор. А він же тільке нещодавно від ще однієї такої втік. 

- Хай тебе це не турбує. Бо я зараз мова про тебе і цього пана! Краще скажи, коли ви встигли злигатися?

Валентина Іванівна грізно вперлася руками в боки, чекаючи пояснень доньки. Вона кинула швидкий погляд на Олега, який усе ще не міг оговтатися від потрясіння цієї сцени. Не дивно - дорослого заможного чоловіка повчали, ніби зеленого молодика, та ще й за те, в чому він явно не був винен.

- Як ти могла, доню? - Валентина Іванівна сплеснула руками. - Після всього, що вони зробили з Настею, ти завела шури-мури з цим одруженим? Хіба так я тебе виховувала?

- Між нами немає нічого подібного, - втрутився Олег, намагаючись зберегти спокій. - Сталося прикре непорозуміння.

- Тоді чому ти збирався відвозити її вночі до себе додому? - з жахливим сарказмом виплюнула Валентина Іванівна. - Безсовісний! Мабуть дружину обманюєш?

 - Я розлучений, - твердо відповів він. - Ганна працює на мене. Наші стосунки суто ділові.

- Кому ти локшину на вуха вішаєш? - щоки Валентини Іванівни налилися гнівним рум'янцем. Здавалося, вона ось-ось накинеться на Олега Громова з кулаками.

Ганна кинулася між ними, закриваючи собою Олега.

- Мамо, благаю, заспокойся! - гаряче вигукнула вона. – Озирнися довкола, будь ласка! З першого по п'ятий поверх усі висунулися у вікна, немов на виставу.

- А мені плювати! - Валентина Іванівна з викликом озирнулася на цікаві обличчя сусідів, які жадібно спостерігали з-за шибок. - Нехай увесь двір знає - моя донька не стане крутити з якимось пройдисвітом! Аню, ти зараз же повертаєшся додому!

Ганна завжди намагалася зрозуміти свою маму і йшла їй на поступки, але цього разу та зайшла недозволено далеко. Серце Ані стискалося від болю й образи, побачивши цю принизливу сцену.

- Досить, мамо, - вона щосили намагалася бути терплячої з мамою, хоча губи зрадницьки тремтіли. - Я їду.

Вона кинула швидкий погляд у бік Олега, даючи зрозуміти, що готова піти за ним.

- Якщо сядеш у його машину, додому більше не повертайся! - відрізала Валентина Іванівна.

Материнські слова вп'ялися в Ганнину душу, немов лезо ножа. Вона окам'яніла, вражена жорстокістю цього ультиматуму. Ганна не знала, що відповісти. Невже ж мати справді готова піти на розрив стосунків, аби за будь-яку ціну зберегти за собою останнє слово?  Очі мимоволі наповнилися сльозами, які вона марно намагалася стримати. Олег кинув на неї стривожений погляд, але промовчав, не наважуючись втручатися.

Тож ще одним відкриттям для Ганни цього дня стало усвідомлення того, що вона настільки прагне здобути незалежність від матері, що готова піти на багато що, аби з'їхати. Де їй доведеться жити далі, відтепер здавалося неважливим. Бо вона не могла здатися і показати слабкість перед цілим двором роззяв і особливо перед Олегом, який спостерігав цю сцену з відвертим шоком на обличчі. Її очі блищали рішучістю. Не промовивши до матері жодного слова, Ганна різко обігнула машину Олега, її рухи були поривчастими і рішучими. На її обличчі читався гнів і розпач. Відчинивши пасажирські дверцята, вона стрімко впурхнула всередину. Погляд Ані горів виклик, коли вона опустилася на сидіння.