Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Ми їхали довго.

За вікном автобусу миготіли поля, луки, старі хатки з вицвілими парканами. Мама тримала мене за руку, а я намагався встигнути все побачити: корову, що паслась край дороги, хлопчика з рогаткою, бузковий кущ під вікном хати.

— Скоро побачиш бабусю, — сказала мама. — Вона пече найсмачніші пиріжки у світі.

Бабусин дім стояв біля річки, ховався у яблуневому саду. Його пахло димом, травами й теплом. А сама бабуся обіймала так, наче світ став м’яким і безпечним.

Я бігав по подвір’ю, ганявся за куркою, гладив старого пса Барсика, рвав полуниці прямо з грядки й пив молоко з баняка. А ввечері ми з мамою сиділи біля печі, а бабуся варила нам чай із м’яти й шептала спогади.

— У цьому домі, — сказала мама, — я була маленькою. Тут я вперше сміялась, падала, мріяла. І тепер ти теж — частинка цього світу.

Ночами небо в селі ставало глибшим. Без міських вогнів зірки світили сильніше, і я довго-довго лежав, тримаючи маму за руку й дивлячись угору.

— Зірки не падають просто так, — прошепотала вона. — Можливо, одна з них прилетіла, коли ти з’явився на світ.

Я усміхнувся крізь сон. Бо там, у бабусиному домі, в тому теплому світі без поспіху, я зрозумів: щастя — це прості речі. І час, який ми проводимо разом.

---