Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

Додому ми з Гідеоном повернулися вже після опівночі. Свято в королівському палаці промайнуло якось надто швидко. А я… я намагалася зосередитися тільки на розповіді брата. 

Ще сидячі в кареті, він розповідав, що фарбою зацікавилися деякі лорди. І запропонували за одну пляшечку більше, ніж п’ятдесят золотих — ціну непоганої кобили на кінному ринку.

— Гадаю, що скоро ми отримаємо ще замовлень, — додав після розповіді Гідеон. — Як тільки чутки рознесуться вітром.

Насправді це була чудова новина. Нам треба мати гроші про всяк випадок. Дві чи три сотні золотих нас, звісно, не врятує. Та все ж таки.

— Ти щось хотіла, — згадав він, коли карета похитнулася і зупинилася біля маєтку.

Сил в мене після свята майже не було, та я кивнула.

— Ходімо, я хочу дещо перевірити.

Гідеон не сперечався. І вже невдовзі стояв у центрі моєї кімнати.

— Ці рослини, — я першою підійшла до горщика з рослинами, попередньо наказавши служниці підійти трохи пізніше, щоб допомогти мені з сукнею. — Що ти можеш сказати?

Брат кашлянув, за мить опинився поруч і насупився.

— Що трапилося з деревом?

— Зверни увагу на ґрунт. Ці паростки висмоктали з нього все. Дереву нічого не залишилося.

— Я вперше чую про щось таке, — брат здивовано скинув брови. — Ти вже зустрічала щось подібне?

Я похитала головою. Видихнула і промовила.

— Я покликала тебе, щоб попросити ризикнути. Судячи зі всього, ці рослини ледве не вбивають мене. Кожного разу, як я з ними контактую, в мене то кров носом їде, то пам’ять зникає, то я свідомість втрачаю. Звучить так, наче вони намагаються мене вбити, так?

— Так, — Гідеон обережно подивився на мене.

А я продовжила:

— Однак граф вибачався переді мною за те, що я так швидко відчула їхній вплив. Він не хотів мені шкодити, казав, що не очікував що це станеться так швидко. І назвав рослини, які допоможуть позбутися наслідків.

— Та-а-ак?

— Вогняна троянда та витяжка з м’яти. Розумієш, брате?

Тоді, коли я тільки почула від графа ці дві назви, ніяк не могла зрозуміти до чого саме ці рослини. Розуміння прийшло пізніше. За їжею у королівській їдальні. Мене тоді наче блискавкою вжалило, коли все склалося в цілісну картинку.

Гідеон хмурив брови, наче намагаючись згадати властивості саме цих рослин. Йому знадобилося трохи часу перед тим, як він здивовано відкрив рота.

— Бути не може, Емілі!

— Здається, може, — я з обережністю подивилася на рослини у горщику. — Граф працював разом з батьком. Лорд Браер взяв магічну обіцянку з лорда Гувін, після того, як той відмовився надалі надавати на це гроші. А ще ті документи, що ти знайшов… закупівля чогось з Південної Детії. Ми мали здогадатися раніше.

Брат виглядав приголомшеним. Він відкривав та закривав рота. А потім поставив єдине запитання, яке мене саму лякало.

— Як нам виплутуватися з цієї історії, сестро?

Я закусила губу і хитнула головою:

— Не знаю. 

Гідеон знову поглянув на паростки, які я так бездумно посадила у себе в кімнаті.

— Але воно не має тоді так працювати, — прошепотів він. — В тебе надто сильна реакція. Чому?

— Я тому і вирішила тебе спочатку сюди покликати, — чесно промовила я. — Ще до розмови з графом. Цього я теж не розумію. Я хотіла попросити тебе ризикнути — доторкнися до рослин. Ти щось відчуваєш? Слабкість? Нудоту? Головокружіння? Чому вони так діють на мене?

Брат тільки поглянув на мене, а потім без жодного переляку простягнув руку, щоб торкнутися зеленого листя з тонесенькими шипами. Провів пальцями по рослині, замислився.

— Наче… нічого.

— Поспостерігай за собою цю ніч, — попросила я. 

Гідеон підтис губи, а потім зітхнув і відірвав від паростка гілочку з листом та ще закритим бутонами. Я охнула, не встигла його зупинити.

— Що ти робиш?!

— Я покладу його під подушку, — промовив він, випроставшись, і подав мені руку. — Якщо це так діє на тебе, треба точно упевнитися, що і на мене теж. Одного дотику може не вистачити.

— Ти ризикуєш, — видихнула у відповідь та прийняла допомогу, встала.

— Ні, сестро, — Гідеон зараз виглядав надто серйозно, — це ти ризикнула, пробралася на ту плантацію, вкрала рослини й посадили їх у спальні. Я лише хочу тобі допомогти.

— Дякую, — прошепотіла я, відчуваючи, як сльози підступають до очей.

— Відпочивай, — він лише кивнув. — Завтра зранку ми дізнаємося, як це діє на мене.

Сказавши це, він поцілував мене у лоба і залишив саму.