Читати книгу - "Драматичні твори"

Націєвський. Та нет! Ето ви шуткуете!.. Ето ви говоріте по той простой причині, что мало знаєте мєня; а когда вийдете замуж, присмотрітесь і апробуєте — как пишется в журналах,— тогда друго’є скажете!.. А тепер заключим наш разговор поцілуєм, как жених і невєста. (Співає.) Жажду я одного поцілуя!.. Позвольте!

Марися. Цього ніколи не буде! Мені легше випить оливи з мухами, ніж вас поцілувать! Душа моя до вас не лежить,

і очі мої не стрінуться з вашими; а коли ви й після цього все-таки хочете, щоб мене присилували за вас заміж, то знайте: я люблю давно другого, чуєте? Люблю другого, йому слово подала, і не розлучить нас ніхто — хіба могила, а за вас я тоді вийду заміж, як у спасівку 11 соловейко заспіває! От вам уся моя правда. І нічого нам балакать, розміркуйте гарненько і більше до нас не приїздіть; а тепер — прощайте! (Хутко виходе.)

ЯВА V

Н а ц і є в с ь к и й, а потім М а р т и н і Палажка.

Націєвський (один). Любить другого... Положим, єжелі только любить, то це крупний пустяк, но єжелі любов з фіналом... Це для мєня мучітєльно будить і позорно даже!.. Впрочем, до свадьби далеко* ми і ето разузнаєм; а отказаться і перед вінцем можна... Как би я не вскочіл у корито!

За коном голос Мартина: «Так я хочу!» Голос Палажи: «А я не хочу!»

Голос отца і матері... один — хоче, другий — не хоче. Желательно послушать, об чом с,пор? Наверно, про мєня... Сюда, здається, ідуть! Сховаюсь. Де б же?.. Тут нема місця... А, в етой комнаті, де спав, біля дверей є шкап, за шкапом стану. (Пішов.)

Входять Пмажка і Мартин. .

п алажка. Не хочу, не хочу я твоїх кумів!..

Мартин. Цс-с! Дурна! (Іде на пальчиках до дверей

і загляда.) Нема. Пішли, мабуть, з Марисею на проходку у садок. Так не буде* як ти, душко, кажеїіі! Кумом візьмемо Лясковського,— чоловік значний і нужний, а" кумою буде генеральша ЯловСька — вона крижмо хороше дасть...

Палажка. Та кажу ж тобі, що я не хочу ні Лясковського за кума, ні Яловської за куму.

Мартин. У Лясковського дітей нема, багатий, він і дитину воспитає по-дворянськи.

Палажка. Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклу-ваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми* візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську.

Мартин. От вигадала! Ну, Трщинська ще нічого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника?

Палажка. І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів.

Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гар-бузинський копитан.

Пал а ж к а. Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.)

Мартин. Куди ж ти, стривай!

Палажка. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла.)

Мартин (іде за нею). Ти ж розміркуй... Нічого в чинах не тяме .(Піиіов>)

ЯВА VI

Входить Націєвський, з накидкою в руках, а потім Омелько.

Націєвський (надіва накидку). Це так! Невєста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай, як звали! (Хоче йти).

Входе О м е л ь к о.

Омелько. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер терло...

Націєвський (набік). От тобі й маєш! (До О мель-ка.) З якої статі? Для якої надобності?

Омелько. Та я достав трохи галанської сажі, то по-чистю, щоб блищали... Я вмент... я чистив і письмоводителеві, і...

Націєвський, А!.. Не нужно,, брат. Скажи мені, чи тут є корчма?

Омел ько.'А як же без шинку? Отут зараз за містком... Без шинку не можна.

Націєвський. То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида... (Пішов.)

Омелько (один). Похмелиться пішов... І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!.. Старий хоче кумом полковника, а стара — копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!..

ЯВА VII

Входять Мартин і Палажка.

Мартин. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти

і при гостях надмешся, як гиндичка!.. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми,, а другу дитину мої...

Палажка. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь... Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку... Ну, обід, слава богу, готов...

Мартин. А ти чого тут виснеш?

О м е л ь к о. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму...

Март и н. Чого?

О м е л ь к о. Похмелиться.

М а рти н (підступа до нього). А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв?

Омелько. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.

М а р т и и. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубіз не'повибиваю за твої речі, то .не я буду!.. Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збираються, будемо обідать. А Марисі пс бачив?

Омелько. У садку сидять.

Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла.

Омелько пішов.

Палажка (у двері). Дівчата! Готуйте стіл!

М а р т и н. Що ж це нема гостей?

Входять дівчата і пораються коло столу.

Палажка. Кого ж ти кликав?

Мартин. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачин-ського, з жінками, з дочками,— набереться доволі.

Входе Д у л ь с ь к и й з жінкою.

Дульський. Здоровенькі були!

Мартин. Просимо, просимо...

Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.

Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків! =

Мартин. Спасибі!

Входе П р о т