Читати книгу - "Драматичні твори"

От і Протасій з сімейством.

Дульський ховається між бабами.

Протасій. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього... А добре співа гражданський офицер, твії} зять! Я ще як жив на Дідовій Балці... А там здавна ос.івся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці... тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер... А ми держали сад і став графа Рип’яшинськбго, на одкупі... Сад був чудесний... Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!..

Тимчасом як Протасій говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, сказавши слів десять на вітер, заміча, іцо ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.

Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, # скоро будем обідать?

Мартин. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться...

Протасій (Дульському). От і добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву,— вчора не договорив, хтось перебив.

Д'у л ь с ь к и й (набік). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.

Входе Р а ч и н с ь к п й з ж І и к о ю і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шегічеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.

Протасій. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук 12 з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?.. Він літ п’ятнадцятьма може, й двадцять буде, як умер я Яструбин-цях І3... царство йому небесне... Балка упала на голову і вбила його.,, славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плис-кові 14, імінії графа Лопушанського, Логіушанський охотник був на всю округу... Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові^й писнуть не дасть... Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов15, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова,— може, знаєш? Єлена Вікентьєвна...

Входе Омелько.

Омелько. Оказія, пане...

Мартин. А що? Де панич?

О м ел;ь ,к о. Подався у город.

Мартин. Як?

Омелько. Наняв Шулима, і той його повіз на своїй коняці у город.

Мартин. Брешеш, іроде!

Омелько. Побий мене бог! Я сам бачив, як виїхав з двору, ще й сказав мені: кланяйся своєму панові, скажи, щоб не ждали мене більш ніколи... Я, каже, пошуткував!.. Жид ударив кобилу батогом, повозка заторохтіла, і я більш нічого не чув.

Мартин. О господи! Що ж це? Насмішка? Не може статься, тобі так здалося!

Омелько. Та нехай мені повилазять! Коли не вірите, то спитайте Голду.

Мартин хватається за голову і сіда, гості сполошилися, шепнуться.

Дульський. Ходім, панове, бачите — чоловік у такій оказії, чого нам тут стирчать.

Виходять.

Перший гість (на відході). От тобі й заручини...

Д р у г и й , г і с т ь. От тобі й чиновний жених... Ха-ха!

Протасій. То я тобі другим разом розкажу. Прощайте!

В с і виходять.

Мартин (вскакує). Осудовисько! На весь світ осудо-висько!! Палажко! Що мені робить? Що нам робить?.. -

Палажка (обніма Марисю). Бідна моя дитина! Ославив, покинув!.. (Плаче.) Хто тебе візьме тепер?..

Мартин. Цить!! Я йому так не подарую!. О мізерний,

о паскудний! Кипить моя кров!.. Кипить!! Мені страм, дочці страм!.. Перед усіма дворянами страм... Ні! Я ж і тобі, я ж і тебе... (Біжить до дверей і гука.) Омелько! Омелько. Я тут, ось.

Мартин. Сідлай мені Рака, а сам сідай на Блоху.

Омелько вийшов.

Палажко! Достань гарапник, давай шапку!

Пал а ж к а. Опам’ятайся, що ти робиш?..

Мартин (тупа ногами)., Не питай!! Роби, що велю!

Палажка пішла.

Я ж на твоїй спині всю свою обіду випишу!.. Я ж тобі... Марися. Папінька...

Мартин. Мовчи! Геть пішла!

Марися вийшла.

Не будеш ти славить, а будеш ти струпи гоїть! Палажко! Давай шапку, давай гарапник!.. О, злість мене задавить... Омелько! Мерщій!

Входять Омелько з середніх дверей, Палажка — з бокових. Палажка подає шапку і гарапник.

Омелько. Готово!

Ма'ртин (надіва шапку, бере гарапник). Бери і ти батога, за мною! Я ж з тебе зроблю писанку!.. Я ж тобі покажу, як шуткувать з дворянином!

Мартин і. Омелько виходять. Палажка обнімає Марисю, плачуть.

Завіса.

ДІЯ П’ЯТА

Декорація та ж. ;

ЯВА І

Входять Степан і Омелько. Степан одягнений по-дорожньому.

; Омелько несе за ним скриньку.

Степан. Ну, слава богу,— дома. (Роздягається.) Омелько. Де його поставить?

Степан/ Став тут і доказуй мерщій, як далі було. Далеко ж ви його догнали?

Омелько. От зараз на повороті, біля розкопаної могили.

Степан. Ну?

Омелько. Стали наближаться, а панич той, певно, пізнав нас, почав штовхать жида у спину; а жид оглянувся і зараз затріпав обома руками, зашарпав кобилку віжками і ну її цвьохать батогом; а кобилка вскач пустилась, а ми ще гірше припустили. Коні наші потомились, бо ми'3 копита вскач погнались. Блоха вже стала спотикаться, а Рак аж стогне під паном! Вони не втечуть, а ми не доженем... А біля могили дорога переорана, повозка застрибала по борознах, потім задок схиливсь на лівий бік, потім одско-чило колесо, вісь одбилась, кобилка стала, жид схопився і що є духу попер у бур’яни.,. Отут ми їх догнали... і я напарив жида, а панича пан частували.... Спасибі, чумаки одняли, ,а то, мабуть, і вбили б. А потім пан злізли з коня, стали пить воду,