Читати книгу - "Пастка на дурнів"

Він з подиву заблимав очима. Тисячі манюсіньких клаптиків паперу, немов снігові пластівці, кружляли всередині кабіни, пурхаючи, липли до вій, забивали йому ніздрі, лізли в рот, не давали вдихнути. Спантеличений, засліплений, він безладно закрутив головою. А в цей час Аарфі, тупо шкірячись на всі зуби, з гордим виглядом підсунув Йоссар’янові під самий ніс розірвану на клапті карту. Чималий осколок зенітного снаряда пробив підлогу кабіни, прорвав грубезну паку Аарфієвих навігаційних карт і вилетів крізь стелю, трохи не зачепивши їхніх голів. Аарфі був у цілковитому захваті.

— Ти коли бачив таке? — вигукнув він і, просунувши два оцупкуватих пальці крізь нерівну дірку в карті, зробив Йоссар’янові «козу». — Ти коли бачив таке?

Від його радісного екстазу в Йоссар’яна відібрало мову. Аарфі на мить здався йому несамовито-нездоланним велетнем-людожером, від якого годі намагатись утекти чи сховатися, — як у страшній казці чи в кошмарному сні, і заціпенілий від страху Йоссар’ян ніяк не міг уторопати, чого ж саме він так боїться його.

Струмінь холодного повітря зі свистом вривався крізь рвану пробоїну в підлозі, міріади клаптиків білого, як гіпс, паперу фуркали в літаку, і це тільки посилювало Йоссар’янове враження. Немов уся ця фантасмагорія відбувається в якомусь, може, підводному царстві. Все виглядало химерним, гротесковим, бутафорським. Голова розвалювалась від пронизливого шуму, який нещадно буравив йому вуха: це ошалілий Макпростак слізно й безладно благав дати йому курс. Йоссар’ян із хворобливою цікавістю вивчав круглий, як місяць, вид Аарфі, а той у свою чергу, світосяйно всміхаючись, втупився у нього крізь паперову завірюху безхмарним порожнім поглядом, тож Йоссар’ян остаточно переконався, що має справу з невиліковним шаленцем. А в цей час праворуч, якраз на висоті літака, один по одному вибухнули вряд вісім снарядів, далі ще вісім і ще.

Остання вісімка пішла лівіше й розірвалася точно по курсу літака.

— Ліворуч — круто! — загорлав Йоссар’ян до Макпростака, вже не зважаючи на хихотіння Аарфі. Макпростак умить виконав команду, та зенітники передбачили їхній маневр — вони теж перенесли вогонь різко ліворуч, і Йоссар’ян знову загорлав, як навіжений: — Крутіше, крутіше, крутіше, паскудо! Крутіше, крутіше, крутіше!

Макпростак, майже перевернувши машину через крило, кинув її в немислимий віраж, і раптом сталось чудо: загороджувальний вогонь зненацька згас, — вони вийшли з бою живими.

А позад них люди ще вмирали. Розтягшись у небі на кілька миль покаліченим, пошматованим, покрученим ланцюжком, інші ланки здійснювали ту саму ризиковану подорож над ціллю і поквапно прокладали собі шлях крізь розбухлі клуби нових та старих розривів, неначе стадо щурів, що пробігають повз купки власного посліду. Один підбитий літак горів і самотньо теліпався в повітрі, немов його несла якась незрима крута хвиля. Він то здіймався на ній, то занурювався, схожий на потворну криваво-червону комету. Потім Йоссар’ян побачив, як машина накренилась і пішла нерівними колами на зниження, тягнучи за собою, неначе тріпотливий шлейф, довжелезний хвіст бурого полум’я, облямований клоччям червоного диму. Зненацька до землі полинули парашути — один, два, три… чотири… — а потім машина зірвалась у штопор, рухнула на землю і швидко згоріла, жолоблячись, як обривок обгорткового паперу, в пишній заграві свого погребального вогнища. В сусідній ескадрильї загинула ціла ланка.

Йоссар’ян насилу перевів дух, геть спустошений, мокрий від поту. На сьогодні він своє відробив. Приглушений гул моторів, перемкнутих Макпростаком на найменшу швидкість, щоб їх могли наздогнати інші літаки ланки, тепер милував вухо. Несподіваний спокій здавався дивним, неприродним і зрадливим. Йоссар’ян розстебнув свій бронежилет і зняв шолом. Потім ще раз судорожно зітхнув і заплющив очі, намагаючись розслабитися.

— А де Вессл? — зненацька спитав з навушника чийсь голос.

Йоссар’ян аж підскочив, з його грудей мимоволі вирвався зойк, сповнений водночас тривоги й полегшення: так от де причина, от де єдине розумне пояснення несподіваного зенітного шквалу над Болоньєю — Вессл! Подавшись уперед, він глянув поверх прицілу крізь плексигласову шибку вниз, відшукуючи поглядом літак Вессла, який завжди притягав зенітну артилерію, немов магніт, тож це він і тільки він за одну ніч, сам іще сидячи в Римі, спромігся постягати сюди, до Болоньї, всі без винятку гармати дивізії «Герман Герінг»! У ту ж мить до Йоссар’яна кинувся Аарфі, рубнувши його по переніссю твердим ободком своєї каски. Йоссар’ян умить осліп від сліз.

— Он де він, — перебивши Йоссар’яна, замогильним голосом возвістив Аарфі й показав драматичним жестом униз на хуру сіна й двох коней перед сараєм біля сірого кам’яного фермерського будинку. — Розбився на друзки. Схоже, всім їм там хана.

Обклавши Аарфі ще раз лайкою, Йоссар’ян розплющив очі і, весь похололий від тривожного передчуття, ще пильніше видивлявся свого сусіда по намету, малого, кривозубого, дивакуватого життєлюба Вессла, того самого, який розтяв лоба бовдурові Везунбі пінг-понговою ракеткою, а тепер ось ранив душу і йому, Йоссар’янові. Однак невдовзі Йоссар’ян угледів далеко внизу двомоторний двокілевий бомбардувальник, що поволі виповзав з-понад зеленої плями лісу на жовте тло пшеничного поля. Один пропелер із розщепленим кінцем не крутився, але машина зберігала висоту і рівно тримала курс. Йоссар’ян ненароком промимрив кілька слів подяки Всевишньому і тут же вибухнув на адресу Вессла лютою лайкою, задихаючись від злості й радості.

— От падлюка! — кидав він. — Малий, мордатий, червонопикий, зубатий, кучерявий пацюк — падлюка й сучий син!

— Що? — запитав Аарфі.

— Паскудний, клятий, кривозубий, хирлявий, вилупатий недомірок із щічками, як яблучка, скажений недоробок і виродок! — аж бризкав слиною Йоссар’ян.

— Що?

— Не твоє собаче діло!

— Я тебе не чую! — загорлав Аарфі.

Йоссар’ян поволі повернувся й уважно глянув Аарфі в очі.

— Ти бидло!

— Я?

— Надуте, товстозаде, смердюче, безголове, самозакохане бидло!

Та Аарфі так просто не пробереш. Він тільки спокійно чиркнув сірником і гучно смокнув люльку, даючи тим розуміти, який він великодушний та незлобивий. Потім приязно всміхнувся і хотів щось сказати, та Йоссар’ян тут же затулив йому рота долонею, втомлено відштовхнув від себе, а сам заплющив очі й до самого аеродрому вдавав, що спить. Чути й бачити Аарфі було йому нестерпно.

Виклавши капітанові Гадду дані повітряної розвідки, Йоссар’ян приєднався до гурту льотчиків, які стривожено перешіптувалися поміж собою, виглядаючи в небі Весслів літак. Аж ось і він — хоч би що йому, повз собі на одному