Читати книгу - "Том 11"

Щиро вітаю Вас і всю шановну редакцію «Вісника».

З правдивим поважанням

Леся Українка

102. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

6 червня 1900 р. Гадяч 25.V 1900

Милая Лілея!

Поздоровляю тебе з твоїми роковинами, а бажання ти вже сама собі придумаєш, бо я «заздрих» боюся.

Жду я наших, та щось не можна діждатись, а папа писав, що 25-го приїдуть!

Якщо наші не виїхали ще, то скажи, нехай пе беруть Біблії для мене, я вже тут дістала. Ну, бувай здорова! Не пишу справжнього листа, бо щось не пишеться сьогодні... До побачення. Цілую всіх.

Твоя Леся

^ 103. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

14 вересня 1900 р. Гадяч 2.ІХ 1900

Милая моя Лілея!

Пересилаю тобі листа Еліасберга, з нього ти побачиш стан речей. Тепер уже нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайне, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясно стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Миша будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить. Врешті, треба кінчать, ще на словах поговоримо.^ 5-го я буду в Києві, найпізніше 6-го.

Бувай здорова. Цілую тебе і всіх наших. Я сама зовсім здорова сьогодні.

Твоя Леся

104. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

ЗО вересня 1900 р. Мінськ Минск, 18.IX 1900

Милая моя Лілія!

Перше всього просьба: пришли мені, бога для, 7 рублів, тільки по телеграфу, бо треба хутко, щоб не пізніше п’ятниці рано отримала, розпитайся там на телеграфі, і якщо до п’ятниці се не може поспіти, то не посилай. Думала я, думала, хотіла тьоті блі попросить, та раз я не їду до неї, то не хочеться грошей позичать, у папи теж не випадає, в Дерпт довго листи йдуть, тут якось неловко цозичать у малознайомих людей, а С[ергія] Костянтиновича] не хочу тим клопотать, він тепер не самостійно живе. Отже, звертаюсь до тебе. Може, тобі се й трудно, та вже нічого, я зараз же верну, як тільки в Київ приїду.

Я тільки що вернулась від Еліасберга, розсуждали ми про долю С[ергія] Костянтиновича] і строїли плани. Отже, діло стоїть так: тепер в санаторію, хоч би й петербурзьку, а там треба старатись переселитись на південь, хоч би в Ялту. Не дуже легке завдання, та, може, якось воно вийде. Для мене ж особисто, далеко більш ніж для Ел[іасберга], ясно, що треба С[ергію] Костянтиновичу] перш усього звідси втекти, навіть куди б то не б у -л о, хоч би й не на юг, бо тут жити неможливо при тих умовах, при яких він змушений жити. Його родичі страшенний народ, вони можуть просто на той світ загнати. Сьогодні розстроїли його до того, що не спав цілу ніч і вдень був мов з хреста знятий. Самі, лихо їх знає чого, по ночах не сплять і не вміють навіть сього скрить! Од них поли вріж та тікай, а не то щоб лежати у них в хаті. Ну, та цур їм...

Ел[іасберг] каже, що був би тепер позволив С[ергію] Костянтиновичу] встати, але боїться, що він тоді утомить себе і приведе в такий стан, що не могтиме в санаторію їхати. Коли б уже скоріше рішилось те питання, куди їхать! С[ергій] Костянтинович] сьогодні вже поговорю-вав, що він би хотів поки там до санаторії, поїхати в якусь лічебницю, просто больницю, хоч би в Київ,— видно, добре йому тут!.. Ел[іасберг] запевняє, що справа С[ергія] Костянтиновича] далеко не безнадійна, я думаю, він говорить щиро, тільки при слові «наследствен-ность» хитає головою. Справді, здається, окрім філософії Купер’яна, нічого не видумаєш.

Досить монотонний сей лист. Що ж, такі враження! Зо мною нічого нового, здорова, як і при тобі, видержка мене не покидає, тільки вечорами якийсь непреоборимий смуток опановує, але, врешті, припадків жадних, і то добре. У п’ятницю виїду, пора вже. Може, зберусь сеї осені ще й в Петербург, хто знає...

Телеграфуй: Минск, Захарьевская, Новомосковская, Косач,— я думаю, так доволі.

Міцно, міцно цілую тебе, ти ж моя Лілія! Бувай здорова.

Твоя Леся

105. ДО М. І. ПАВЛИКА 17 оюовтня 1900 р. Київ 5.Х 1900

Шановний друже!

Давненько не озивались ми один до одного, але то з нами часто буває... Тепер, на жаль, певне, нічого цікавого не напишу, бо досить-таки втомлена, а час не жде, треба писати зараз, щоб не- прийшлось пождати знов. Зайнята я дуже, бо, крім звичайної своєї белетристичної] роботи, маю іншу обов’язкову: відколи стала здоровілою, схотілося на свої ноги стати (воно ж і пора!), от і впряглась до роботи. Та нічого, се добре. Маюся тепер на здоров’я зовсім не зле, головно, що нога вже спокій дала після хірургії; нерви часом не дають спокою, але то вже їм так годиться, либонь, чи не професія того вимагає. Взагалі — all right!

Хочеться мені у Вашу сторону навідатись. Можливо, що як управлюся з роботою (себто заведу їй постійний лад) та зберуся з грошима, то й зроблю Вам візиту, ще таки, може, сеї зими, а ні, то навесні. Я перестаю розу-мітъ галицькі обставини, а се мепі прикро, я ніяк не вважаю гал[ицьких] справ для себе чужими.

Єсть у мене до Вас прохання (як завжди — визискую!): будьте ласкаві, збирайте під час виборів усякі газети, відозви, брошурки, памфлети і т. і., що будуть видані всіма гал [ицько] -руськими партіями чи то приватними людьми, і складайте в себе ту колекцію. Чим повніше буде та колекція, тим краще. Згодом один добродій, російський] кореспондент, напише Вам з Берліна, куди треба ту колекцію вислати, а Ви йому пошлете рахунок, скільки Вам той збір коштуватиме, то добродій Вам зараз же той рахунок залагодить. Ви не відмовляйтесь від заплати за колекцію, бо то не для мене, а для того добродія, то за що маєте йому даремно послуги такі робити? Коли Вам самим тяжко тим зайнятись,