Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Контрольний укол 📚 - Українською

Читати книгу - "Контрольний укол"

382
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Контрольний укол" автора Іван Іванович Дубінін. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 65
Перейти на сторінку:
разів зупинялися і траплялося неймовірне: у, здавалося б, вщерть заповнений автобус примудрялися якимось чином протискуватися все нові й нові пасажири. Нарешті мій небагатослівний сусід сказав:

— Зараз буде Горіхівка.

Та я вже й сам це зрозумів із пожвавлення в автобусі, з того, як багато пасажирів заметушилися і стали підійматися зі своїх насиджених місць, на які тут же плюхалися задоволені попутники.

Горіхівка була досить-таки великим селом, що тяглося вздовж дороги, яка розділяла його навпіл. Воно вдало розташувалося на жвавій трасі і тому багато селян працювало в місті — благо, це було поруч, — возили на ринок сільгосппродукцію, а деякі і зовсім перебралися туди на постійне місце проживання. Втім, зв'язків із землею-годувальницею не переривали. І навпаки: городяни купували тут будиночки під дачі, місце було обжите, облаштоване. Будували тут котеджі й заможні люди, так що село зараз виглядало дивно: на тлі звичних акуратних сільських будиночків красувалися химерні дво- і триповерхові хороми.

Відразу за зупинкою, метрів за тридцять, пролягала асфальтована дорога вправо. Я упевнено пішов туди, щоб не привертати зайвої уваги і не викликати не потрібних мені розмов. З розповіді Ніни Іванівни, мені слід було звернути на другому перехресті ліворуч і знайти будинок номер сорок сім по вулиці Інтернаціональній.

Прискорений бажанням швидше розшукати і врятувати Віку, я незабаром побачив потрібні мені зелені ворота з написаним на них білою фарбою номером. Двері були зачинені на клямку, але мені повідомили її секрет, і тому вони слухняно відчинилися. Асфальтована доріжка вела вглиб двору до будинку, що стояв віддалік. Я пішов до нього, на ходу дістаючи ключі. Спочатку я потрапив у невелику веранду, а потім уже в кімнату. У будинку було прохолодно й тихо. З кімнати виходило ще двоє дверей: одні — прямо, а інші — направо. Мені потрібно було саме туди, в комору. Назва швидше умовна, тому що це теж була кімнатка, лише маленька, заставлена всяким начинням, але в кутку справді був вхід у підвал. На ньому висів, а вірніше, лежав великий замок. Забезпечений хазяйкою за повною програмою ключами, я відімкнув притулок і підняв кришку. Звідти війнуло затхлою неприємною вогкістю і холодом. Внизу було темно.

— Гей, є там хто-небудь? — напружено запитав я.

Мені здалося, що у підвалі хтось заворушився.

— Віко! — покликав я.

У відповідь почувся не то стогін, не то схлип.

Я пошукав очима вимикач і, виявивши його тут же на стіні, клацнув ним. Підвал залився тьмяним світлом. Мотузка не знадобилася б все одно, тому що в льох вела дерев'яна драбина. Я обережно ступив на неї і почав спускатися. У кутку біля стелажів з консервацією, серед якогось ганчір'я виднівся… білий привид! У мене перелякано закалатало серце. А потім пройнялося гострим болем і жалістю. Я ледве впізнав в цій змарнілій замурзаній фігурці свою дівчину! Її колись білий халат був забруднений і зім'ятий.

— Віко! — вигукнув я і кинувся до неї.

Вона теж подалася назустріч мені, загримівши ланцюгом, яким була прикута до залізної стійки стелажа.

Я міцно притиснув до себе дороге мені тільце, а моя мила забилася в гірких риданнях.

— Вікульо! Кохана моя! Усе добре, все нормально! — заспокоював я її, гладячи то по голові, то по спині.

— Як ти знайшов мене?! Як ти знайшов мене?! — схлипувала дівчина. — Васю, забери мене звідси! Забери, Василику!

— Добре, добре. Зараз я тебе звільню.

Щиколодка Віки була туго обхоплена ланцюгом, а дві сусідні ланки міцно скріплені замком. Звісно, ключа від нього у мене не було. Необхідно терміново щось придумати! Я кинувся по підвалу в пошуках чого-небудь залізного, щоб розрубати окови, але — на жаль! — окрім бляшаних кришок на банках нічого металевого не знайшлося. Стоп! — пригадав я. — У мене ж у сумці є ніж!

Раптом над нами в кімнаті загрюкали важкі кроки і почулися чиїсь грубі голоси.

Віка перелякано стиснулася.

— Це вони! Це вони! — зашепотіла в жаху полонянка.

— Та тут хтось є, — почувся знайомий голос. — Зараз поглянемо!

І через мить у квадратному отворі показалася голова… Циркуля!

— О! — радісно здивувався він. — Голубки зібралися разом! Яка приємна несподіванка!

— Вадим? Вадим Миколайович?! — приголомшено промовив я, дивуючись, як він міг тут з'явитися.

Я обернувся до Віки і все зрозумів. Її обличчя пашіло ненавистю і презирством.

— Ну що ж, — сказав Циркуль. — Посидьте поки що, а ми зараз вирішимо, що з вами робити. — Він закрив люк, почулося дзвякання замка, і світло згасло.

Ми сиділи з Вікою в темному холодному підвалі, тісно притиснувшись один до одного, і я слухав її історію.

В ту зміну Вікторія працювала в парі з Наталією. Особливої дружби між ними не водилося. Веселій, спритній Віці не дуже імпонувала замкнута, повільна медсестра, але вони підтримували нормальні робочі стосунки. Кожна займалася своїми справами, і це обох сповна влаштовувало.

Надія Миколаївна того вечора була зла, дратівлива. Віка й раніше відзначала її неврівноважену поведінку, інколи їй навіть здавалося, що лікарка напідпитку, але запаху від неї не відчувала. «Нічого, переказиться, це у жінок буває», — спокійно вирішила медсестра і зайнялася виконанням лікарських призначень. Але цього разу все було дещо інакше. Лікарка то зникала кудись, то, з'явившись, надмірно контролювала її роботу, чіпляючись до дрібниць. А потім і зовсім відправила її з нікчемним дорученням в далеке відділення. На несміливу спробу відмовитися, мотивуючи це тим, що саме зараз — час ін'єкцій, Риндіна заперечила:

1 ... 56 57 58 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Контрольний укол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Контрольний укол"