Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

країна, яка перебуває в стані війни, підписувати не може. Саме тому Росія знову підвела десятки тисяч своїх солдатів і тисячі одиниць військової техніки до українського кордону, розраховуючи провести перед 27 червня «миротворчу операцію» з розмежування Донбасу та решти України щільною лінією своїх військ. Тоді б уже ніхто не говорив про підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Але Україна зіграла на випередження, точно так, як Росія зіграла на випередження зі США в питанні Сирії, оголосивши, що Сирія готова віддати своє хімічне озброєння.

Наприкінці минулого тижня у відповідь на оголошення перемир’я командири сепаратистів пообіцяли, що в неділю, 22 червня, в чергову річницю нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз, у Києві буде повстання проти «хунти» й оголошення про створення «Київської Народної Республіки», яка також захоче возз’єднатися з Російською Федерацією, як і «Луганська Народна Республіка» і «Донецька Народна Республіка». Кияни дуже здивувалися. Незважаючи на те, що близько 70 відсотків жителів чотириміль­йонного міста розмовляють російською, але проросійських симпатий у Києві в останні двадцять років не помічали. І ось у Печерській лаврі — православному «Ватикані» Російської православної церкви, що перебуває під керівництвом Московського патріархату, зібралося близько 250 прихильників Росії, і вони вирішили, що підуть з іконами хресним ходом на Хрещатик, де оголосять про свої цілі. На виході біля Пе­черської лаври вже зібралося два десятки російських журналістів, кілька телекамер російських телеканалів теж із нетерпінням чекали початку дійства. Та ба — воно так і не почалось. Кияни, почувши про підготовлюваний хресний хід, разом із добровольцями, що досі залишаються на Майдані Незалежності, прибули до Лаври та заблокували всі виходи з монастиря. Проросійське повстання в Києві не відбулося. Щоправда, треба сказати, що і це дійство було зовсім не масовим. Хресний хід 250 прихильників Путіна блокували близько 500 прихильників незалежності України від Росії.

Київ намагається жити нормальним життям. Бізнесмени, з якими попередня влада не розрахувалася за виконані дер­жавні замовлення, жваво ходять по кабінетах міністерств і намагаються отримати назад свої зароблені гроші. І дивно, незважаючи на те, що в країні важке фінансове становище, уряд почав платити за рахунками. Навіть видавцям почали повертати борги колишнього уряду. Мій давній знайомий Петро Хазін, директор видавництва «Альтерпрес», якого попередній уряд практично зробив банкрутом, теж вирушив на пошук своїх зароблених грошей. Настрій у нього поліпшився, і він уже планує через місяць поїхати з сім’єю відпочивати на Чорне море в район Одеси. Кличе і мене до них під’їхати на кілька днів, аби разом половити чорноморську рибку. «Ти тільки приїжджай поїздом, а не машиною! Там озброєні банди забирають машини у туристів!» — попередив мене він заздалегідь. Пораду цю я сприйняв і вирішив, що якщо поїду, то вже точно не своєю машиною.

Найбільше видавництво України «Фоліо» вже отримало 25% від суми, яку заборгувала йому влада, і відразу оголосило про підготовку нових видань до вересня, до часу найбільшої в Україні книжкової виставки у Львові. Скрізь, крім Донбасу і, звичайно, Криму, до людей повертається впевненість у завтрашньому дні. Може, тому, що Порошенко дивно швидко і природно вжився в роль президента.

В Одесі активно готуються до щорічного Одеського міжнародного кінофестивалю, який почнеться через тиждень. У Львові щойно закінчився міжнародний джазовий фестиваль «Альфа-фест». Дуже дивно іноді дивитися випуски новин українських телеканалів, де щоденні репортажі з воюючого Донбасу плавно переходять у новини зі світу театру і кіно. Іноді здається, що Донбас може перетворитися на українську «Північну Ірландію». І це цілком можливо, якщо не закрити кордон із Росією. Але закрити кордон із Росією або хоча б узяти її під контроль поки що не вдається. Та й сам Володимир Путін, мабуть, вважає, що між Росією та Україною ніякого кордону не існує. Адже за 23 роки незалежності Україна так і не змогла підписати з Росією закон про демаркацію україно-російського кордону. Те, що тепер українці називають своїм кордоном із Росією, російські політики вважають внутрішнім кордоном між Українською Радянською Соціалістичною Республікою та Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, тобто адміністративним кордоном усередині Радянського Союзу.

Така ж історія була в Росії з Естонією і врешті-решт, не­зважаючи на протести Росії, Естонія в односторонньому порядку завершила демаркацію свого кордону та прийняла закон про кордон. Скоріше за все Україні теж доведеться самостійно вкопувати в землю зелені прикордонні стовпчики та натягувати між ними колючий дріт, незважаючи на протести Москви.

Москва, до речі сказати, теж живе не тільки військово-політичним життям. Нещодавно закінчився Московський міжнародний кінофестиваль, на який, щоправда, відмовилися приїхати дві третини запрошених зарубіжних кінематографістів. Зате по закінченні кінофестивалю російський продюсер Анатолій Максимов заявив про початок підготовки до зйомок нового історичного блокбастера «Вікінг» із бюджетом 36 мільйонів доларів. Фільм буде знято за мотива­ми повісті ченця Києво-Печерської лаври «Повість временних літ» і покаже життя у Стародавній Русі в Х—ХІ сто­літтях. Крім творчих цілей у цього кінопроекту є й ідеологічна складова: показати, що Київська Русь історично належить сучасній Росії. Напевно, тому фінансуватиметься фільм російським державним фондом підтримки вітчизняного кі­нематографа.

Зрештою, будь-яка війна, будь-який конфлікт стає темою для мистецтва: для кіно, літератури, навіть для опери. Втім, мені важко собі уявити сучасну оперу, що розповідає, точніше — співає про героїв і жертв збройного протистояння на сході України. А ось народні пісні про українських героїв, тих, хто гинуть в Донбасі, вже з’явилися. Прихильники ж об’єднання з Росією своїх пісень не пишуть: вони у вільні хвилини співають радянських пісень із кінофільмів про Другу світову війну.

23 липня 2014 року. Трагедія «стороннього» авіалайнера

Коли літо переступило через свою середину, 17 липня цього року, в небі над українським Донбасом ракета класу «земля-повітря» зупинила життя майже трьохсот людей і прикувала увагу всього світу до поля, всипаного уламками літака «Боїнг-777» та тілами загиблих пасажирів. До місця падіння тіл і уламків одразу виїхали збуджені проросійські бойовики, яким було дано завдання заарештувати або вбити українських льотчиків, якщо вони ще живі. Але коли перша група сепаратистів дісталася села Грабове та виїхала на поле, засіяне тілами й валізами, то, на свій подив бойовики побачили, що збитий «не той літак». «А чого вони тут над нами літають, у нас — війна!» — сказав один із бо­йовиків, розглядаючи трупи, поки інший знімав наслідки трагедії на відео на свій телефон. Так ця фраза попала в YouTube. Незабаром під’їхали нові бойовики. Вони зацікавилися вмістом розкиданих по полю валіз, зацікавилися золотими кільцями та сережками загиблих