Читати книгу - "Одержимість"

— Ні, люба, ти мені потрібна вже, переодягайся і вмивайся, в тебе десять хвилин. Я чекаю тебе в машині. — сказав він і вийшов. Я не стала сперечатися, швидко зібралася, і ми кудись поїхали. Вже в машині він сказав, що нас чекає один солідний замовник, і я повинна його сфотографувати в різних ситуаціях.

— Боря. — сказала я. — Я все розумію, але, невже це настільки терміново, що ти не дав мені кілька хвилин домалювати те, що я почала?

— Часу в нас повно. — відповів він, чим вбив мене наповал. — Я просто хочу, щоб ти займалася справою, допомагала мені, тим паче, що я тебе не примушував, ти сама погодилася на цю роботу. Зараз розпал сезону, купа замовлень, ми працюємо над макетом нашого нового журналу, крім цього, скоро вибори, і купа кандидатів вже приготували круглі суми, а я не маю наміру їх упускати. Так що не драматизуй, а просто виконуй свою роботу, за яку тобі, до речі, дуже непогано платять. Тим більше, що фотографія — це таке ж мистецтво, тільки набагато сучасніше, ну погодься. — а потім додав зовсім іншим тоном. — Ну, сонце, ну не гнівайся. Все ж для тебе.

І я не могла на нього гніватись. Я продовжувала фотографувати, мої роботи, дійсно почали цінуватися, нас запрошували знімати і королівські весілля, і президентські раути. Потроху я залишила живопис, хоча в душі обіцяла сама собі, що все ще повернеться, і я буду малювати далі. Так ми прожили з Борисом дванадцять років, і ось, кілька місяців тому він запропонував мені вийти за нього заміж, тобто оформити наші відносини, і я, звичайно ж, погодилася. Весілля в нас буле шикарне, спочатку вінчалися ми в старовинній церкві в горах, куди, як мені здається, взагалі ніхто не підіймався, потім був фуршет на березі моря. Боря на пляжі спорудив спеціально для весілля дерев'яний поміст, щоб гості не грузли в піску, на сцені грали дуже відомі світові музиканти. Він запросив і струнний оркестр з Франції, і рокерів, і хіп-хоперів. Літали літаки, вертольоти, феєрверки били прямо з-під землі, як гейзери на Камчатці. Шампанського було стільки, що воно могло зрівнятися за кількістю з морем. Потім ми вийшли в море на його яхті. Вона була настільки великою, що і яхтою назвати її складно, більше це було схоже на корабель. І ось ми вдвох, не рахуючи команди, звичайно, на цьому кораблі у відкритому морі. Зірки, небо, берегів не видно, навколо нас стрибали і пустували дельфіни, як ніби і їх Борис орендував для нашого весілля. Коротше, та ти сам знаєш, як це, в море. Загалом, весілля, дійсно, вдалося, навіть я, яка ніколи не мріяла про весілля, була вражена і шокована такою підготовкою.

Він подарував мені діаманти, прямо в каюті примусив одягти сережки, кільце і кольє. Я подивилася в дзеркало і зрозуміла, що це багатотисячне кольє зовсім не пасує мому кулону, але Борі нічого не сказала. Потім був тиждень подарунків і сюрпризів, де ми тільки не побували і якого тільки шампанського не пробували. А потім, коли ми повернулися на берег, він підвів мене на причалі до білосніжної моторної яхти, невеликої, але і не маленької, і сказав, що вона моя. Здавалося б, ось воно, щастя. Так, будь хто б на моєму місці вже помер би сто разів від такого щастя, а мені через тиждень захотілося від нього просто втекти. Я не знаю, на зовсім, чи на якийсь час, але мені просто потрібен був час в собі розібратися. Ось тому я пристала до тебе в Малазі, мені було дуже сумно і самотньо, потім ти мені влаштував справжнє свято у Макса. І, знаєш, чому я на тебе злилася? Адже, ваша з Ілоною розмова, підслухана мною, та й ці незрозумілі і недоречні наміри Макса, все це було лише приводом для того, щоб вихлестнути накопичену злість, злість за те, що не Боря мені влаштував це свято, а ти, не Борис слухав всі мої життєві історії, а, знову ж таки, абсолютно незнайомий чоловік. Та, навіть справа не в цьому, якщо чесно. Справа в тому, що всі ці брюлики, лімузини та яхти, подаровані мені разом з екіпажем, не значать для мене абсолютно нічого, бо немає в них найголовнішого — душі. Знаєш, чим ти мене підкорив одразу? Тебе зацікавив мій кулон, а Боря, за дванадцять років спільного життя жодного разу не запитав мене, звідки він у мене, чому я не знімаю його ніколи і ніде, і, взагалі, він жодного разу не поцікавився моїм минулим життям. Якось я почала йому розповідати про те, як я стала художником, а він, через п'ятнадцять хвилин моєї розповіді, запитав, чи не хотіла б я злітати з ним на Крит, бо там у нього є деякі справи. І після цього я ніколи більше не заводила з ним розмови про життя. За дванадцять років він мені дарував буквально все, але жодного разу не подарував букета квітів, жодного разу не сказав, що любить мене, не написав жодного кривого вірша до дня народження, не пригостив мене кавою з термосу або з паперового стаканчика. Він просто не розумів, наскільки для мене це важливо. Але, найстрашніше це те, що я не люблю його, а люблю зовсім іншого, але живу, тим не менш, з Борисом, тому що мені зручно, комфортно і… я просто звикла… Вона приклала пляшку до губ і закинула назад голову, потім, поставила пляшку перед собою, відкинулася спиною, поклавши за голову руки на прохолодний камінь, що лежав позаду неї. Вітер стих, але море продовжувало шуміти, накочуючи свої хвилі на скелястий берег. Мільйони зірок на чорному небі здавалися куполом величезної парасольки, і було відчуття, що якщо зараз закрити цей парасольку, то одразу ж настане день. Алекс думав про дивну долю людини, що мала у житті все: і любов, і улюблену справу, і роботу, пов'язану з цією улюбленою справою, і те, що вона називала просто достатком, але те, що не вкладалося навіть у поняття «багатство» для