Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Діаболік 📚 - Українською

Читати книгу - "Діаболік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діаболік" автора С. Дж. Кінкейд. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 131
Перейти на сторінку:
мене.

— Ходімо.

Я побачила обличчя Тайруса Домітріана.

Усі мої думки були про одне. Занімілими пальцями я ледве витягла його зброю, а потім через силу піднялася навкарачки.

— Що ти робиш? — здивовано запитав Тайрус.

Енміті була мертвою. А я все ще була жива. Я все ще можу рухатися, тому я завершу почате. Звестися на ноги я не змогла, тому поповзла до дверей. У мене не було часу чекати на прихід Імператора. До того часу я стечу кров’ю. Я сама прийду до нього. Очі застеляло густою темною пеленою.

— Ти не можеш навіть встати з колін. Ти ж не думаєш, що в такому стані зможеш вбити мого дядька?

— Не... підходь... буде боляче... — процідила я. А наступної миті все навколо застелила темрява, і мені назустріч помчала підлога.

21

Я ЗНОВУ ОПИНИЛАСЯ в сольових ваннах, навколо пінилася і текла вода. Усе тіло пульсувало від болю, і здавалося, наче це Донія страждала від болю, бо вона плакала так само, як того разу, коли консоль комп’ютера несподівано вдарила її струмом, а я нічого не могла вдіяти. Ми обидві були малими.

— Донія. Донія!

— Це твоя господиня?

Питання, яке пролунало ніби згори, змусило мене поглянути туди, і я побачила знайоме обличчя, що схилилося наді мною. На мить я відчула, як чиїсь руки підняли мене, а до щоки притиснулась груднина. Я побачила веснянки на переніссі й блідо-блакитні очі з безбарвними віями, що плавали в тумані наді мною.

А наступної миті на мене своїми широко розплющеними очима дивилася Донія, але я помітила, що вона занадто близько підійшла до тигрів. Я знала, що ці тварини ручні, а їхні інстинкти притупили за допомогою генної інженерії, але ті примітивні людські інстинкти, які властиві навіть Діаболікам, підказували мені, що в цих тварин є м’язи й сила, і вони можуть вбити Донію одним ударом.

— Не підходь до тигрів, — промовила я до неї. — Вони небезпечні.

— Ти мариш, — сказав голос Тайруса Домітріана. Він став на коліна перед ліжком, на яке щойно приніс мене, і приклав вологий рушник мені до лоба. Я не мала сил піднятися. Мої ребра ніби штрикали ножем. Хвилі жару й холоду омивали мене.

— Ти серйозно поранена. І можеш померти. Але це те, чого ти хотіла, чи не так? — хвилину він вдивлявся у моє обличчя.

А наступної миті мене оточили медичні боти, чиї генератори видували на мою шкіру слабке тепло. Мої зуби стукотіли, а думками я була з Донією: ось її очі наповнилися сльозами, коли я сказала їй називати мене лише Немезіда дан Імпірінс. Вона завжди хотіла від мене чогось більшого, але я не розуміла, чого саме, і тепер уже ніколи не зрозумію.

Тонкощі та нюанси думок, дій і відчуттів людей — справжніх людей — були поза межами мого розуміння. Можливо, у загонах нас спеціально виховували як найгірших монстрів, а можливо, там мене просто зламали, змусивши стати такою, навіть якщо це й не було закладено в мені природою...

Мене нудило, позиви до блювання не припинялися, і я забризкала кров’ю підлогу біля ліжка. Медичні боти все ще продовжували дзижчати навколо мене. Тайрус Домітріан стояв у дверях, склавши руки на грудях, і спостерігав за мною. Ясний розум і холоднокровне зважування ситуації, ознаки яких читалися на обличчі спадкоємця Домітріана, настільки відрізнялися від його повсякденного виразу обличчя, на якому грала шалена посмішка, що я не могла поєднати ці два образи у своїй голові.

— Сайдонія Імпірінс була твоєю господинею? — запитав він.

Я зрозуміла, що минули години з часу моєї сутички з Енміті. Він знову приклав рушника до мого чола.

Мене зв’язали простирадлами, що ніби душили мене. Я напружилася і спробувала піднятися, аби зрозуміти, що відбувається і де я.

— Вони гарно попрацювали, замаскувавши тебе, — сказав Тайрус, — Я підозрював, що з тобою щось не так, але я навіть не уявляв... — він криво посміхнувся. — Сенатор фон Імпірінс був далекоглядною людиною, Імпірінси завжди були розумними людьми. Це велика втрата для Імперії.

Це нагадало мені про нещодавні події і мені перехопило подих, ніби від удару. І я згадала про те, де я і що трапилося, згадала, що Сайдонія померла, позбавивши мене сенсу існування, а я навіть не змогла помститися її вбивці. Натомість я лежала тут... жива і, якби я могла плакати, я б заплакала. Але Діаболік не здатен пролити жодної сльози, і я ніяк не могла позбутися цієї огидної порожнечі й суму, що сповнювали мене всередині, тому я закричала.

З мене вирвалися жахливі, жалюгідні, тваринні крики.

Після цього я відчула вогонь, що ніби обпалював моє горло, а на зміну хвилям жару і холоду прийшло своєрідне фізичне полегшення.

Тайрус повернувся до кімнати.

— Накричалася? — відсторонено запитав він. — Навіть якщо ні, не страшно. Крики, що лунають із моєї кімнати, лише підтвердять мою погану репутацію.

Я поглянула на нього крізь злиплі повіки, біль продовжував пульсувати в моїй свідомості, але

1 ... 56 57 58 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діаболік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Діаболік"