Читати книгу - "Діаболік"

Медичні боти загоїли мої найважчі рани.

Тайрус завмер, коли я піднялася і сіла на ліжку. Я побачила синці на руках — у тих місцях, де мене зв’язували, але тепер мої руки були вільними.

— Ти не помреш, — сказав він. — Ти була на порозі смерті. Я впевнений, Енміті... Що ти робиш?

Похитуючись, я звелася на ноги і з усією сили відштовхнула його в бік. Я була дуже слабкою і мені бракувало сил, тому Тайрус встояв на місці і не впав. Мої м’язи дрижали від втоми.

Коли я хотіла вийти до сусідньої кімнати, дорогу мені перегородили кілька Служниць з невиразними обличчями. У моєму нинішньому стані вони навіть могли подужати мене.

— Куди ти зібралася йти? Хочеш знову спробувати вбити мого дядька? — позаду мене пролунав голос Тайруса. — Навіть якщо ти якимось дивом здолаєш Енгвіша, ти не пройдеш повз Хезерда. І навіть якщо тобі вдасться перемогти цих двох Діаболіків, хоча до цього ти не змогла здолати навіть одного, Імператор оточений цілою свитою Вельмишановного панства, не кажучи вже про ботів безпеки...

— Чого ти хочеш? — загарчала я, розвертаючись до нього.

— Твоє ім’я Немезіда, чи не так?

Я примружила очі.

— Я проглянув перелік зареєстрованих смертей з часів великої чистки Діаболіків. Діаболіка Сайдонії Імпірінс звали Немезіда. Підозрюю, що це ти.

— Яке це тепер має значення?

— Ненавиджу марнотратство, — Тайрус влаштувався на стільці й холоднокровно оглянув мене. Цей осмислений погляд здавався абсолютно недоречним на його обличчі, яке зазвичай світилося божевільним блиском очей. — У мене ніколи не було власного Діаболіка. Мій дядько потурбувався про те, щоб їх не було в жодної іншої царської особи. Діаболіки зазвичай стають на заваді, коли ви бажаєте вбити когось, а мій дядько з легкістю вбиває членів своєї сім’ї.

Я нічого не відповіла. Мені було байдуже до всіх його слів, окрім пояснень, чому він врятував мене, і коли я зможу піти.

— Мені жаль твою господиню, — сказав він, уважно роздивляючись мене. — Але подивись на це, як на нову можливість.

— Можливість? — пробурмотіла я.

— Ми прагнемо одного, Немезідо. Ти хочеш смерті мого дядька, а я хочу бути Імператором, що, звісно, вимагає попередньої смерті дядька й чимало інших маневрів і дій. Ти не зможеш досягти своєї мети самостійно так само, як і я. Чому б нам не допомогти один одному?

— Мені байдуже до твого дядька і політики. Мені зовсім не цікаво, чи станеш ти коли-небудь Імператором. Він убив Донію, і тепер я вб’ю його або помру. Випусти мене.

— Боюся, що це неможливо.

Я підійшла, грізно поглядаючи на нього.

— Я не прошу!

Тайрус клацнув пальцями.

Розпечені вібруючі вусики обвили мою шию, і я впала на землю, хапаючи повітря.

— Мені дуже шкода, — відсторонено, але непримиримо промовив він, — та я не хочу, щоб мені зламали шию. Я активуватиму їх тільки в тому разі, якщо ти наблизишся до мене.

Я схопилася рукою за шию, намагаючись локалізувати вогнище цього дивного відчуття.

— Ці електроди вживлені тобі під шкіру. Це майже єдиний спосіб контролювати Діаболіка. Я хочу, щоб ти мене вислухала.

Я підняла на нього очі, палаючи від гніву.

— Я вирву твоє серце!

— Одного разу, можливо, так і буде. Але не зараз, — він підійшов до дверей і помахав рукою в проході. — Ти не зможеш переступити через цей поріг. Я хочу, щоб ти добре подумала над моєю пропозицією, перш ніж ухвалювати рішення.

— Я вже все вирішила! — закричала я, але він вже вийшов за двері, залишивши мене одну, і його Служниці пішли за ним.

Я кинулася до дверей, але одразу впала на коліна, отримавши сильний удар електричного струму: моє серце шалено калатало, а легені сперло від браку повітря.

У цьому Всесвіті в мене не залишилося нічого, і я бажала лише одного: щоб цей біль і порожнеча нарешті зникли. Я не передумаю, хай скільки Тайрус не тримає мене тут, я не передумаю.

МИНАЛИ ГОДИНИ. Приходили Служниці й мовчки приносили напої та їжу. Мені хотілося кинути все це їм в обличчя і лише розуміння того, що вони навіть не ухиляться і ніяк не відреагують, зупиняло мене. Знущання над безтурботними й беззахисними створіннями — сумнівне задоволення.

Я знову вирішила оглянути дверний отвір, намагаючись вирахувати момент, коли можна вислизнути за двері, щоб не потрапити під електричний струм.

Саме в цей час повернувся Тайрус Домітріан.

— Усе ніяк не заспокоїшся?

У відповідь я лише мовчки глянула, уявляючи, як приємно було б розтрощити йому череп.