Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вчителька, дочка Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

259
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вчителька, дочка Колумба" автора Вільгельм Мах. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 126
Перейти на сторінку:
як оце зараз. Вибачайте, це, видно, ваші одвідини порушили мою звичку.

— Ви не любите людей? І розмов?

— Ні, не те. Люблю. Просто,— і він, роздумуючи, якось закопилив верхню губу, мовби хотів обнюхати свої пухнасті вуса,— у мене власна теорія співжиття. Я розповім про неї. Ви ще ж молоденька, отож можете дещо й використати.

— Дуже цікаво.

— Свою теорію, свій спосіб я назвав знеосібленням. Окрім родини, я вже давно уникаю в стосунках з людьми всього, що в них є особистого, власного. Навіть, виходячи з класу, намагаюся забути імена учнів. Думаю про них хіба що так: люди, яких я чогось навчив. Для мене праця — це праця, користь — це користь, вулик — це вулик. Так само й зло чи шкідництво. Це сума явищ, що підлягають усуненню без імен, без анекдотів, щоб їх переповідати.

— Це — результат вашого досвіду? Розчарування? Чи бажання спокою?

— Можливо, й це. В усякому випадку, я тепер розумію, що громадські діячі, політики можуть на загальні поняття накладати почуття й дії цілком конкретні.

— Ви гадаєте, що можна конкретно любити людство?

— Можна. Суспільство, націю, клас, дітей, молодь, село й таке інше.

— Проте ви ж заступилися за Юра.

— Бо він потрібен тут. А що ж до тієї Кондерівни, то не вірте, це неправда. Всі вони, всі жінки,— поспішно поправився він,— якщо люблять мене, то тільки за те, що ділюся з ними всім, що знаю і вмію. А потім хай собі плинуть, я й не оглянуся за ними.

— Цікаве все це, але холодне. Й сама не знаю, чи хотіла б так.

— Само собою зрозуміло, звичайно. Кожний собі. Кажучи відверто, то і я, можливо, не впорався б з своєю теорією, коли б не Людвиня. Ми доповнюємо одне одного, і її, треба визнати, теж люблять, навіть іще більше. І якось воно й живеться нам отак, самовистачально.

— Ви маєте на увазі цей дім чи все село?

— Мені чи Людвині — на одне виходить. Ми вже з Хробрицями зжилися. І не шукаємо нового.

— Не кажіть так. Я дуже хотіла б запросити вас до себе.

— Не гнівайтеся, будь ласка, але не тепер. Хіба пізніше. Може, молодші налагодять те, що попсували старші, й тоді вже. Ви теж молоді, вам легше.

— Аякже! Я, власне, не можу дати собі ради. Тільки прошу вас трактувати мене безіменно, знеосіблено. Маю чимало клопоту.

— Можна було сподіватися. Любі Хробрички!

— Отож-бо. Чому це у вас так, по-людському, а там...

— Поляризація. Люди стихійно збираються в середовищах, найбільш вигідних для них — добрих чи злих.

— Але ж люди в Хробричках не злі!

— Можливо. Люди ніде не бувають тільки добрі або тільки злі. Одначе навіть не злі піддаються злу, заражаються, звикають. І це найгірше. Пасивність, байдужість, пристосовництво. На щастя, люди піддаються вихованню, змінюються, про що ви, звичайно, знаєте.

— Ох, знаю це, знаю, але ж яка я зараз безпорадна.

— Ви вже давно в Хробричках?

— Майже тиждень.

— Пані дорогенька!..— Збильчевський тільки вусами ворухнув, гамуючи сміх,— Але про це потім, після чаю... Людвиню! — гукнув він у двері кухні.— Після чаю поведу вас, пані, по нашій малій шкільній державці й про все порозмовляємо.

Із кухні вийшли разом Збильчевська й Ганя, повністю виправдовуючи свою довгу відсутність вагою принесених підносів. Сито їдять тут, одним зголоднілим позирком оцінила підвечірок Агнешка, бо ж вишикувалося на столі все: і молочне, і овочеве, мед і фрукти, чай і свіжа сметана — на вибір. Та ще й домашнє вино з порічок.

— А ви знаєте,— ще раз втрутилася Збильчевська, ледве-ледве вмостившись за столом,— у Хробричках знову побилися. Ви, пані, не знаєте,— господиня махнула рукою в бік Агнешки,— вам-бо Юр не розкаже. Хто побився? Зависляк з Балчем. А за що? Увага — сенсація! Балч наказав Завислякові замкнута гуральню аж до особливого розпорядження. А Зависляк відмовився. Хто б подумав? Зависляк, такий покірний! Але ж Балч, Балч! Щоб він раптом став таким вихованим, аж не віриться.

— Що це його налякало? — замислився Збильчевський.

— Відомо що — вчорашні гостини у нашого війта. Хіба ні, Ганю? — ще раз упевнилась господиня.— Був у вас Балч?

— Був,— зізнається дівчина.— З тим своїм поплічником. Я тільки не знаю, про що вони говорили. І Ромко не знає, бо у нас саме проходили збори.

— Ніхто їх не зачепив?

— Не зачепив і не зачепить,— переборюючи власну сором’язливість, проговорила Ганя впевнено.— Цю справу ми розглядали на зборах нашої організації.

— І сам Кандера винен,— зазначив Збильчевський.— Радив же я йому, не висувай носа, не пхайся. Що ж, не послухали.

— Винний, не винний,— накинулася Ганя,— але Ромко просуне скаргу вище, організаційно, по нашій лінії.

Ти дивись, ця мала не така вже й соромлива, як відрекомендував її Юр. Видно, соромилася, що була з хлопцем наодинці, або ж тих своїх веснянок. Чому вона ставилася до неї

1 ... 56 57 58 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчителька, дочка Колумба"