Читати книгу - "Гірка правда"

Всі доступні матеріали про діяльність УВО-ОУН свідчать про однег ОУН ніколи не входила в контакти з Німеччиною, як державою, а Гітлер, навіть коли не був ще канцлером III Райху, ніколи не обіцяв українським націоналістам будь-яку допомогу в побудові української держави. Це не стало на перешкоді тому, що вже від 1921 р. таємнича постать у русі ОУН - Ріко Ярий, член Проводу українських націоналістів, контактувався зі штабом Гітлера, що від 1932 р. той же Ріко Ярий і Микола Сціборський, один з головних ідеологів ОУН, були офіційними представниками ОУН при штабі Гітлера. Про це та про деталі інших контактів УВО-ОУН з німецькою й гітлерівською розвідкою, в подробицях, посилаючись на архівні документи й інші джерела, пише об'єктивний польський історик Ришард Тожецький у двох фундаментальних працях: "Українська проблема в Польщі в 1923-1929 pp." та "Українське питання в політиці III Райху 1933-1945".

УВО-ОУН від самого початку поставили не на того, що потрібно, коня. Орієнтацію на Німеччину можна було ще розуміти до часу, як Гітлер став канцлером III Райху. Щоправда мета Німеччини - перегляд Версальського мирного договору - не змінилася від того часу, проте президент Гінденбург не говорив про "лебенсраум" на Сході, тобто коштом України. Тоді, за Ваймарської республіки, інтереси України й Німеччини могли ще бути спільними. Однак від приходу до влади Гітлера не могло бути мови про будь-яку спільність інтересів. Гітлер у "Майн Кампф" виразно продемонстрував свою мету: побудову "нового ладу" в Європі, яка мала сягати до Уралу. Україна мала стати колонією Німеччини, українці, як "унтерменші", мали бути витіснені з України, а ті, що мали залишитися , мали бути виключно робочою силою.

Натомість ОУН ставила собі метою побудову української держави в етнічних кордонах, поширену на сусідні території (див. "Декалог", пункт 10).

Творці й діячі УВО-ОУН не можуть казати, що вони не знали "Майн Кампф" А. Гітлера, цю працю переклав на українську мову Дмитро Донцов. Отже "вожді" ОУН не могли не знати стратегічних явних планів Гітлера. За таких умов людині зі здоровим глуздом годі зрозуміти на що розраховувала ОУН, віддаючи свої сили в розпорядження гітлерівської Німеччини.

Про те, що ОУН є тільки знаряддям у руках гітлерівської військової розвідки, можна було переконатися на долі Карпатської України, посталої в лютому-березні 1939 року на території Чехо-Словаччини. Недовго існувала ця держава, бо союзник Німеччини, Угорщина, яка була дійсним союзником, бо була державою, представляла собою якусь політичну силу, мала свою армію, отже Угорщина заявила свою охоту мати для себе цю територію. І Гітлер дозволив на анексію Карпатської України. ОУН не мала навіть кому поскаржитися з цього приводу - адже їй ніхто нічого ніколи не обіцяв!

Інакше говорячи - ОУН мала виконувати те, що їй наказано адміралом Канарісом і йому підлеглими службами. Без жодних претензій! Хто платить - той і вимагає. Без ніяких дискусій.

Незважаючи на це, ОУН не отямилася, не змінила свого курсу полягати на гітлерівську Німеччину. З українських націоналістів був створений легіон, яким командував чільний член проводу ОУН, Роман Сушко. Отже: ОУН взяла участь в агресії Німеччини на Польщу у вересні 1939 р. ОУН -зв'язалася офіційно з агресором! А Польща в той час мала складені союзні договори з Великобританією і Францією. Агресія на Польщу 1 вересня 1939 р. була початком II світової війни. ОУН визначила своє місце в цій війні: на боці Гітлера. Проти Великобританії, Франції, США, Канади й інших альянтів.

ОУН одержала завдання піднести на західноукраїнських землях повстання проти Польщі в час, коли Німеччина заатакує Польщу, щоб таким чином послабити польський спротив. Про це в закамуфльованій формі пише навіть Петро Мірчук. Він описує повстання 10 вересня 1939 р. в Миколаївщині над Дністром, яке почалося з ініціативи членів ОУН - Василя Демури з Демні та Дмитра Гаджери з Лівчиць. У результаті цього роззброєна була поліція та "встановлено українську владу" в десяти селах. Тоді ж "повстанці" мобілізували всіх жителів тих сіл від 18 до 35 років. роззброєно й "зліквідовано" (вбито - В.П.) кілька "ватаг" польських мародерів. 14.ІХ.39 р. польські відділи з Дрогобича і Самбора придупіили "повстання", згинуло кількадесят поляків і 3 повстанців.[146]

Уночі на 12 вересня 1939 р. озброєні боївки ОУН під проводом братів Івасиків, Бордуна та колишнього українського офіцера Лева Шанковського, як військового фахівця, роззброїли коло 500 польських солдатів, що квартирували в селах Ставчани й Оборшин. Роззброєних поляків замкнено, а після проведення "слідства" рядових пущено, затримавши офіцерів та підофіцерів. Автор цієї інформації - сьогоднішній професор на Заході, історик УПА, а наведена вона Петром Мірчуком. [147] З опису не виникає - що зроблено з польськими офіцерами й підофіцерами, а їх мусіло бути кількадесят. Слід здогадуватися, що їх вбили.

11 вересня 1939 р. бойовики ОУН роззброїли в районі Стрия польську поліцію, були сутички з польським військом.[148]

Описувані тут дії бойовиків ОУН Петро Мірчук пояснює, як повстання з метою створити українську державу, однак їхній характер, зокрема те, що не було жодного координаційного центру, вказує, що це було виконування наказу німецької військової розвідки з метою послабити тили польської армії. Це можна охарактеризувати як "ніж у спину" польської армії. Спорадичність тих дій і виступів вказує також на те, що в той час ОУН ще не охопила своїм терором населення Західної України, навіть Галичини, звідки вона (ОУН) родом.

Про інші випадки виступів боївок ОУН Петро Мірчук не пише. Невже їх не було більше? А ось на що вказують інші джерела. У книжці Юзефа Туровського і Владислава Семашко "Злочини українських націоналістів, вчинені на польському населенні у 1939-1945 роках" подається опис тринадцяти випадків убивств поляків, вчинених українськими націоналістами на Волині у вересні 1939 р. в результаті яких згинуло понад 300