Читати книгу - "Гірка правда"

На мою думку, не можна в деяких випадках виключити в той час мордів на тлі чисто особистих порахунків, однак географія нападів указує, що це сталося внаслідку пропаганди ОУН - описані тринадцять випадків мали місце в трьох повітах Волині: Ковельському, Любомльському та Луцькому, де впливи ОУН були найбільш поширені.

Про знані й незнані нам випадки диверсії, організовані ОУН на тилах польської армії, пише, посилаючись на д-ра Лева Ребета, Мирослав Прокоп: В такій ситуації ОУН була спроможна зорганізувати в перші дні польсько-німецької війни, у вересні 1939 p., малі партизанські відділи, які охороняли українське населення перед терором польських поліційних і військових частин. [150]

Анатоль Бедрій в органі ОУН-б пише: Під впливом героїчної боротьби в обороні Карпатської України, революціонізація настроїв на Західно-Українських землях досягла великого напруження напередодні вибуху Другої світової війни, так що була поширена думка підняти повстання. Одначе німецько-польська війна у вересні 1939 р. була блискавичною, а тому була змога зорганізувати лише де-не-де повстанські відділи. Революційно-повстанську акцію підготувала і нею керувала Крайова Екзекутива ОУН на ЗУЗ, зокрема крайовий провідник Володимир Тимчій, військовий референт Дмитро Грицай і організаційний референт Володимир Гринів. [151]

Тож як - були повстанські загони ОУН, які мали "всадити ніж у спину" воюючій проти гітлерівської Німеччини польської армії, чи не було? З наведеного тут за українськими націоналістичними джерелами виходить, що були такі боївки, котрі роззброювали поліцію, військо. "Повстання" були, це не підлягає сумніву, адже не можна не вірити Леву Шанковському, Анаталієві Бедрієві чи й Петру Мірчуку, коли йдеться про цю справу. Можна б тільки, евентуально, сперечатися - з чиєї ініціативи діяли українські націоналістичні боївки в час коло 10 вересня 1939 p.? - з власної ОУН, а чи на наказ гітлерівців? Коли взяти до уваги факт, що в рамках гітлерівської армії в агресії взяв участь український легіон під командуванням Романа Сушка, коли взяти до уваги вишколювання диверсантів ОУН в Австрії 1938 р., то дійдемо висновку, що події, тут описані, були нічим іншим, як виконуванням доручень Абверу. І зайво націоналістичним історикам викручуватися, пояснюючи ці дії наміром створити українську державу, бо це зовсім неповажне.

А тим часом інший український націоналістичний історик, Богдан Осадчук, котрий і досі працює в Німеччині, отже він близько архівних джерел, пише: Під час гітлерівської агресії українці гідно повелися щодо ворожої, але все ж таки спільної держави. Через свого депутата, заступника голови Сейму Василя Мудрого склали декларацію лояльності, хоч після всіх дискримінацій могли цього не робити. Ніде не спалахнуло повстання, українські вояки у польській армії не дезертирували, а билися проти німців так само, як і поляки І продовжили цей шлях, хоч і без подяки, наприкінці війни в боях під Монте Касіно.

Але це не мало ніякого визнання. Навпаки, дуже скоро поширилася легенда про "український ніж у польську спину". [152]

Сказане тут проф. Богданом Осадчуком - примітивна брехня "вченого", яка походить з арсеналу націоналістичної пропаганди. До такої ж брехні слід зарахувати таке "наукове" обгрунтування тим же професором причини і початку братовбивчих, неначе польсько-українських, акцій. На цій самій сторінці Богдан Осадчук пише: Почався другий період трагедії. Польська куля, яка у лютому 1941 р. у селі Верещі Великі, що на Холмщині, обірвала життя молодого учителя Михайла Остапяка... пустила в рух страшну машину братовбивчих акцій. Не було в обох громад ніяких авторитетів і моральних вартостей, щоб припинити підступні заміри спільного ворога, агентура якого вміло розпалювала вогонь лихоліття. [153]

Таке міг написати тільки примітивний пропагандист, а не історик. Проте, як видно, українські націоналісти запрягли до своєї нечесної пропаганди й істориків. В писанні Богдана Осадчука вже й сформулювання "братовбивчих" акцій, тобто поляки були для українських націоналістів уже "братами", в нього вже є "спільний ворог", тобто гітлерівська Німеччина, неначе той "вчений" не знає про спільну агресію гітлерівської Німеччини разом з ОУН на Польщу. В нього є й нотки державного патріотизму з боку українців. Але він, не випадково ж, знов ототожнює "українців" з українськими націоналістами з ОУН. Правдою бо є, що українці які не були під впливами ОУН, зокрема ті з Волині, з Полісся, були лояльні у відношенні до Польщі в час агресії на неї у вересні 1939 p., правдою є, що вони боролися не гірше своїх польських співгромадян, правдою є, що багато українців боролося в рамках польської армії під Монте Касіно. Але це не були українські націоналісти. Українські націоналісти, згідно до ідеології ОУН, в поляках бачили займанців, ворогів, яких треба усунути з українських земель.

Українські націоналісти, неначе й вчені, облудно говорять про "оборонний" характер націоналістичних боївок, про захист українського населення перед поліційним і військовим терором з боку польської держави. Це - очевидна брехня. Не до терору було в той час польській владі. Вона оборонялася перед агресією. Я - очевидець цього. Від 3 до 19 вересня 1939 р. я, разом з шістьма членами родини по матері, отже поляками, був в українському селі на Волині, в рідних мого батька, у діда й баби. Проте ні в тому селі, ні в сусідніх, а верталися ми до міста пішки, проходячи крізь чотири села, навіть чути не було про будь-які акції проти українців з боку польської влади. Так що мова про "оборону" українського населення теж з арсеналу української націоналістичної пропаганди, якою, як видно, займаються "історики", "професори", "вчені".

Навпаки, в той час тисячі українських вязнів із польських тюрем і концентраційного табору в