Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Двоє під однією парасолькою 📚 - Українською

Читати книгу - "Двоє під однією парасолькою"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двоє під однією парасолькою" автора Сергій Олександрович Абрамов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 107
Перейти на сторінку:
будемо. У нас три рушниці проти тридцяти автоматів. Співвідношення один до десяти. А що таке дробовик проти “шмайсера”? Уловлюєш?

— Не уловлюю, — зле відрізав Олег. — І з трьома рушницями дещо можна зробити. Та й від заряду дробу в очі не буде їм добра.

— Якщо влучиш, — додав Старков. — А Димка не влучить, і Раф теж. А в мене досвід є, вибачте за нескромність. І тому ви будете підкорятися мені беззаперечно і точно. Отоді три рушниці зможуть принести користь. Зрозуміло?

Зрозуміло? Звичайно, зрозуміло, що ж тут незрозумілого. І неможливо було не підкоритися цьому командирському тону, цій досі не відомій їм волі і силі людини, яка вміла весело жартувати і сміятися, вміла співати гарних пісень і знала повадки птахів і звірів, любила читати вголос Пастернака і Блока і створювала “божевільні” теорії. Але, виявляється, вона вміла ще бути суворою і сильною, вміла наказувати і змушувала слухатися. Одне слово, був фізик Старков. І не його провина, що він знову перетворився на партизанського комісара Старкова.

— Як ти думаєш, — запитав він Димку, — чи довго вони ще прововтузяться на дорозі?

— Хвилин тридцять — не менше. Може, й годину. Дуже сіли: більш ніж на півколеса.

— Ось що, — прийняв рішення Старков. — Лізь на ялинку, стеж за ними і чекай нас.

— Є стежити і чекати, — відрапортував Димка, і Старков усміхнувся:

— Вільно, солдате. Не нудьгуй. Ми швидко.

Він плеснув Олега по спині, підштовхнув уперед, пішов слідом, ступаючи, на заздрість Олегові, майже нечутно.

— Патрони в ящику під столом, — сказав їм услід Димка. — Беріть побільше.

І Олег мимоволі пригадав колись прочитане про патрони, про снайперів, про партизанів у книгах про Велику Вітчизняну. Вона закінчилася понад тридцять років тому і знову розпочалася для них — хлопчаків повоєнних літ, почалася несподівано і страшно в мокрому осінньому лісі під Брянськом, який знав і пам’ятав війну: ще досі колгоспні хлопчики знаходять то стріляну гільзу, то іржаву каску. Що ж, можливо, сьогодні до їхніх “трофеїв” додадуться й інші — новіші…

4

Раф сидів на табуретці біля генератора, що гудів, і читав Чіні, смішно ворушачи губами: напевне, перекладав текст. Американський детектив Леммі Комен успішно боровся з гангстерами ось уже сімдесят сторінок, а сто двадцять, що залишилися, манили Рафа нерозкритими таємницями, відволікаючи його і від відтвореного часу, і від свого реального. Він забув, що через півгодини має змінитися.

Увійшовши в сарайчик, Старков передусім поглянув на датчик: стрілка немовби заклинилася на червоній рисці. На екрані осцилографа текла рівна зелена лінія: на кілька поділок вище розрахункової. Поле не зникло, однак напруга його виросла разів у півтора. Старков, чесно кажучи, і не надіявся на таку вдачу, коли ще планував дослід. Але він не чекав і тієї біди, яку принесла негадана удача.

Коли б його тепер спитали, знаючи про можливість “пришельців” з минулого, розпочав би він дослід чи ні, — Старков не замислюючись відповів би: ні, не розпочав би. Хтозна, чим загрожує пришестя “гостей”! Може, вони зникнуть так само, як з’явилися. А може…

— Чому так рано? — поцікавився Раф, відриваючись од книги. — Крамниця зачинена?

— Зачинена, — сказав Олег. — Дорога до неї перекрита.

— Землетрус? — зіронізував Раф. — Лісова пожежа? Чи річка Незнайка вийшла із берегів?

Старков поморщився:

— Не час блазнювати. Біда, Раф…

Раф шпурнув книгу на підлогу і підвівся.

— Що сталося, шеф?

— На дорозі застряв грузовик з гітлерівцями, — випалив Олег.

Раф образився:

— Хто з нас блазнює?

Ситуація і насправді була комічна: Старков усміхнувся, сказав поквапно:

— Олег не жартує. Гітлерівці справді з’явилися з минулого. Ті ж, що нишпорили колись у цих лісах.

Раф був ввічливим хлопцем. Ввічливим і небагатослівним. Коли він щось достоту не розумів, то ставив запитання, як правило, найточніше і найпотрібніше.

— Поле? — запитав він.

І Старков вкотре здивувався з його здатності сприймати всерйоз те, що інший вважав би нерозумним і грубим розігруванням.

— Поле, — підтвердив він. — Несподіваний “подарунок” тридцятирічної давності. Несподіваний і небезпечний.

Але Рафа, здавалося, це не схвилювало.

— Ви не передбачали такого ефекту?

— Ні, — сказав Старков.

Йому не хотілося устрявати в теоретичні міркування, та й часу не було, але від Рафа так просто не відкараскаєшся: він повинен спочатку все для себе з’ясувати — детально і точно, а потім прийняти рішення.

— А якщо вимкнути поле? — допитувався він.

— Не знаю, не знаю, — швидко сказав Старков. — Не виключено, що штучне вимкнення поля прибере зворотний час, але ефект “гостей” може й не зникнути, — і подумав, що назва цілком пасує до випадку. Треба буде згодом “узаконити” її. І усміхнувся про себе: про що ти думаєш, телепню учений, коли поряд — небезпека, не з детектива, кинутого на підлогу, а найсправжнісінька, безжалісна, здатна стріляти.

— Закінчуй розпитувати, Раф, — відрізав він. — Будемо живі, все пояснимо. Не можна випускати їх із сфери дії поля: тоді, найімовірніше, вони разом з ним і зникнуть.

— Добрий доказ вдалого експерименту, — чи то серйозно, чи жартома промовив Раф.

Старков стримався. Дуже хотів дати волю якщо не рукам, то словам, але стримався: не час сваритися. Нехай говорить що хоче: хлопчисько, шмаркач. Розумний, здібний, але — все-таки хлопчисько, до того ж з гонором. Напевне, для нього цей день буде найскладніший — смішками не відбудешся.

Старков стримався, але Олег не любив і не вмів ховати емоції. Він рвонувся до Рафа, схопив його за комір штормівки.

— Думаєш, що ти найрозумніший, негіднику, — захлинаючись крикнув він. — Там Димка сам, а ти тут питаннячка задаєш…

Старков узяв його за руки, потягнув на себе:

— Не роби дурниці. Ходімо звідси. Час дорогий.

Олег неохоче відпустив Рафа, повернувся і попрямував до виходу. Раф обсмикнув штормівку, пішов услід, на

1 ... 56 57 58 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двоє під однією парасолькою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двоє під однією парасолькою"