Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Емілі виростає 📚 - Українською

Читати книгу - "Емілі виростає"

396
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Емілі виростає" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:
Маргарет Мак-Інтір зберігає цілковитий спокій, — зауважила літня жінка, що шила собі край вікна. — Я гадала, вона теж побиватиметься. Бо дуже любила малого Аллана.

— Ех, Магарет Мак-Інтір вже п’ять років як схибнулася з глузду. Не переймалася навіть долею власного сина, який замерз на смерть у Клондайку. Виглядає на те, що її почуття так само замерзли, закрижаніли. З тієї пори вона є напівбожевільною. Ось і тепер вона усміхнеться і повідає нам, ніби дала шльопанця королю.

Жінки засміялися. Емілі нюхом новелістки одразу вчула, що тут можна дізнатися щось цікаве, та Ільза квапила в дорогу.

— Мусимо поспішати, Емілі, а то нізащо не дійдемо до Сент-Клера завидна.

Втім, незабаром усвідомили, що не добутися їм сьогодні до Сент-Клера, ніяк не добутися. Адже мали здолати ще три милі дороги, а сонце вже спускалося за обрій і вечірнє небо віщувало негоду.

— Не дійти нам сьогодні до Сент-Клера, — оголосила Ільза рішуче. — За чверть години вже споночіє, а дощ починає лити, наче з відра. І буревій он зривається. Ходім до тієї домівки — попросимось на нічліг. Домівка виглядає непогано — зовні чиста, охайна — може, нас там прихистять.

Тієї ж миті сонце роздерло хмари, й велика багряна сонячна куля промінням своїм осяяла скісні смуги дощу. Весь краєвид у цьому предивному освітленні видався неземним, божистим.

— Ах! — захоплено вигукнула Емілі. — Ще ніколи в житті я не бачила нічого прекраснішого!

Мерщій видобула з торби «книгу Джиммі» й заходилася гарячково писати, не відриваючи олівця від паперу. Ільза чекала з нарочитою, демонстративною терплячістю. Знала, що Емілі з місця не зрушить, допоки не скінчить розпочатої замальовки. Сонце тим часом сховалося, дощ уперіщив з новою силою — Емілі ж, наче нічого й не відбувалося, неквапливо згорнула «книгу», зітхнула з задоволенням і підвелася.

— Тепер, Ільзо, можемо простувати далі.

— А ти не могла зачекати з тим писанням, доки не опинилися б під чиєюсь покрівлею? — запитала Ільза, тремтячи від холоднечі.

— Ні, не могла. Бо натхнення минуло б. Нині, без довгих роздумів, я подужала кожну річ назвати її властивим іменням. Ходім же! О, який пахучий цей вітер! Так люблю солоний пах морського вітру! Буря є чудовим, розкішним явищем природи — незважаючи ні на що. У мені щось підноситься, росте, коли споглядаю бурю.

— Часом я відчуваю це, однак не сьогодні, не зараз, — мовила Ільза. — Зараз я стомлена до краю, і це бідолашне дитя…

— Ох! — розпачливо скрикнула Емілі. — Я забула про нього, бідаху. Як я могла?! Де ж він може бути?

— Аллана серед живих немає, — сказала, як відрізала, Ільза. — Краще думати так. Уяви собі маленького хлопчика за такої негоди, з буревієм і зливою, самотнього і голодного… Краще, аби цього нещасного створіння вже на землі не було.

Охайно вдягнена, у білому фартуху жінка відчинила двері господи, в які несміливо постукали дівчата.

— Так, звісно, ви можете тут заночувати, — привітно відповіла жінка на прохання дівчат-мандрівниць. — Але мусите вибачити нам деякий безлад у кімнатах. Ми тут вельми зажурені й стривожені, живемо у безнастанному смутку й не можемо навіть думати про хатній порядок і щоденну роботу.

— Вибачте, — майже пошепки промовила Емілі. — Ми підемо до іншої оселі.

— Ні, якщо вам те все не заважатиме, ми з охотою дамо вам нічліг. За такої негоди вам буде непросто ходити від оселі до оселі. Я тут не господиня, я тільки сусідка, що прийшла допомогти в біді. Пані Бредшоу від горя зовсім втратила голову — а хто на її місці не втратив би?

— Це сталося… тут? Чи знайшовся синочок пані Бредшоу?

— Не знайшовся й ніколи не знайдеться. Мати плаче і плаче, а я не втішаю, бо що я можу їй повісти? Навіть похорону не буде, бо як можна справити похорон, коли немає тілесних решток?

Ці слова звучали достоту моторошно. Емілі з Ільзою воліли б рушити до іншої домівки, але буря шаленіла й темрява була непроглядною. Отже, скинули свої геть промоклі плащики й капелюшки і почвалали за пані Голлінгер (таким, виявляється, було її прізвище) до кухні.

— Сідайте-но біля вогню. Ось я трохи його підживлю… Не соромтеся, панни, — це дід Бредшоу. Діду, ці панни потрапили в негоду і прагнуть у нас переночувати.

Дід поглянув на дівчат блакитними очима, позбавленими всякого виразу, й не зронив ані слова.

— Не зважайте на нього, — шепнула пані Голлінгер. — Йому перевалило за дев’яносто, а говірким він не був і замолоду. Клара, пані Бредшоу, — в сусідній кімнаті. Коло неї брат її, пан Мак-Інтір з Шарлоттетауна. Вчора послали по нього, бо він єдиний уміє з нею поводитись і має на неї вплив. Цілий день міряла кроками світлицю — лиш йому вдалося умовити її лягти в ліжко. А чоловік її бродить околицями — все шукає малого Аллана.

— У дев’ятнадцятому сторіччі дитина щезнути не може, — зненацька озвався дід Бредшоу з незвичайною твердістю в голосі.

— Твоя правда, діду, поза тим, надворі вже двадцяте сторіччя. Невдовзі Аллан повернеться. Буде весело бавитись поміж нас усіх. До речі, а звати вас як, мої панни? Барнлі? Стар? То ви знаєте Мурреїв? О, племінниця!

Вигук пані Голлінгер був надзвичайно промовистим. Одразу видобула не абищо, а срібний столовий посуд і заметушилася коло поважних гость.

Емілі та Ільза їли вечерю з великим апетитом, дід Бредшоу приглядався до них наче з підозрою.

— Де мій синок… надворі ж мокро і зимно… де мій маленький синочок? — пролунав із суміжної кімнати жіночий голос, що віяв такою розпукою, аж Емілі в дрож кинуло.

— Він повернеться, Кларо, його знайдуть — от побачиш! — лагідно відказала пані Голлінгер.

— Ні, не повернеться, не повернеться вже ніколи. Помер, помер. Убила його та вівторкова холоднеча. О

1 ... 56 57 58 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Емілі виростає», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Емілі виростає"