Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Ховаю браслет у кишеню і тягну на прощання руку.

– Більше не потурбую. Передавай привіт Мадлен. І дякую, що запросив тоді на весілля. Шкодую, що не вдалося приїхати, - мабуть через роботу, інших варіантів не може бути.

Жан-Марі оглядає пилюку і плями на моєму одязі, хмуриться.

– Вже пізно, – дивиться на годинник. – До найближчого готелю не близько. Переночуєш у гостьовому будиночку? – дзвенить ключами.

– Дякую, Жан-Марі. Дуже ціную твою допомогу. Але мені справді вже час. Багато справ. Потрібно перед одним левеням вибачитись.

– Пробач?

– Не звертай уваги. Бувай.

Сідаю в машину. На ганок виходить така ж світловолоса, як Жан-Марі, дівчинка. Тягне батька за руку, дме губки. Вибач, маля, але ці прикраси не для тебе.

– Знаєш, у нас з Мадлен буде річниця скоро, – підхоплює доньку і нахиляється до вікна. – Приїжджай. Про бізнес не говоритимемо.

– Добре. Спасибі. А коли?

– За три місяці.

– Овва!

– Що, справи?

– Та ні. Сподіваюся, що весілля.

– О! Мої вітання.

– Вони передчасні, бо наречена ще не дала згоди. Але я докладу всіх зусиль. Тому, як бачиш, справи невідкладні.

Виїжджаю на трасу та відкриваю карту з геолокацією. Любуюсь на блакитний Олін кружечок. Тримайся там, кошенятко! Та більше ранься, бо до весілля не загоїться.