Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

   Чорна тінь повільно наближалась, ширилась, охоплювала собою все навколо. Чим ближче вона підходила, тим гучнішим ставав голос Андрія і це його єдине слово “знаю”. Я відчувала шкірою смертельний холод. Якоїсь миті мені забракло повітря. Мій страх переріс у справжній жах, коли раптом переді мною виникла широка чоловіча спина і я почула голос Артема: 

     — Стій! Стріляти буду!

   — Ні! Не треба! Це Андрій! — закричала я й сіпнулася вперед. Ланцюг натягнувся та загрозливо загримів.

   Одночасно Андрій засміявся своїм звичайним трохи гортанним сміхом й сказав:

    — Ні, це я буду стріляти!

    — Ні! Хлопці, прошу вас! Не треба! Будь ласка, перестаньте!

    — Мовчи, невірна! — хором сказали вони.

   Й наступної миті прозвучав оглушливий постріл. Я закричала на всі легені й прокинулась.

    За вікном шаленіла гроза. Я скинулась на ліжку, сіла та обхопила коліна руками. Насниться ж таке! Якась дичина!

    Двері раптово відчинилися й Артем буквально влетів у кімнату.

    — Іро? Що трапилось? Чому ти кричала?

   — Нічого. Просто страшний сон. Мабуть, через грозу.

   — З тобою точно все добре? Я можу увімкнути світло?

   — Ні, не потрібно. Я в нормі.

   — Можливо води?

   — Дякую, не треба. 

   Артем мовчав декілька секунд, потім сказав:

   — Що ж. Тоді добре. Спробуємо заснути. Дай-но зашторю у тебе вікно.

  Він зробив крок до вікна, коли я не витримала й запитала:

   — Артем, якого біса відбувається?! 

   — Ти про що? — зупинився він.

   Я заговорила квапливо і трохи плутано, наче боялася, що він зараз піде геть, так і не вислухавши мене.

   — Чому ти там, а я тут? Якщо ти втомився й боїшся, що я знову хотітиму сексу, то не варто. Не в тому сенсі, що я не хочу тебе більше, просто я не збираюся ні до чого тебе примушувати, та й вряд чи зможу. Поясни мені, що між нами. Я тобі зізналася у своїх почуттях. Але щодо тебе я нічого не розумію. Хто я для тебе? Просто чергова коханка? 

    Він стояв зовсім близько. Хвала богам, я мала змогу добре його бачити, коли блискавки осяювали собою небеса та нашу грішну землю. Моє прекрасне видиво Артем мовчав. 

    — Чому ти мовчиш? Відповідай! Не смій гратися зі мною!

   — Я не збираюся гратися. Я думаю, як тобі відповісти. Проблема в тому, що я не маю чіткої відповіді. Я довго думав про все, що трапилось між нами й чим більше думав, тим більше приходив до висновку, що я помилився, коли дав волю своїм почуттям. Це все неправильно! Я досі при виконанні своїх службових обовʼязків. Попри все я не мав права… Нічим хорошим це не закінчиться. Нам краще припинити все це прямо зараз. 

    — Про що ти в біса?! Що поганого у наших стосунках? Ми обоє вільні. Ми кох…

    — Ти не розумієш, — перебив він мене. — Я — досі твій тілоохоронець! Я повинен захищати тебе. А як би я міг захистити тебе сьогодні вночі, а тим паче зранку, коли ми кохалися? Як? Якби тієї миті хтось надумався напасти, навряд чи ми б вижили. 

    Він говорив з такою непідробною гіркотою. Його дійсно турбувало те, про що він зараз мені говорив.

   — А ще… Що буде далі з тобою, якщо родина Андрія дізнається про наш звʼязок, ти не думала про це?

   — Яка їм різниця?

   — Ти погано знаєш цих людей. Віссаріонівна не втратить можливості використати цю нагоду, щоб відібрати у тебе все. Вона ніколи не дозволить, щоб імʼя її єдиного сина знову плюндрували всі охочі. Якщо дізнаються, що між нами… А ще не пройшло й місяця після смерті Андрія. Швидше за все підуть плітки, що все почалося ще за життя Андрія. Ні, вона ніколи не дозволить нічому подібному статися. 

    Тут я з ним не могла не погодитися. Але сказала, те що відчувала цієї миті:

    — Мені плювати на це! Плювати на її думку! Плювати на їхні гроші! Я кохаю тебе! Й хочу бути з тобою. 

    — Ти не уявляєш, що такі люди, як вона можуть зробити з твоїм життям. Варто тільки дати їй для цього привід.  

    Я скочила на ноги й рішуче підійшла до нього. Я дуже хотіла, щоб він добре мене почув. 

     — Я не можу відмовитись від тебе! Не можу! Мені плювати на все і всіх! Я кохаю тебе! 

     Я обвила його шию руками та прикипіла до його вуст, вже таких рідних та все таких же збудливих.

     — Ти таки геть божевільна! — сказав він кудись у мій поцілунок.

    Я не відповіла йому, а поцілувала Артема в шию низкою ніжних повільних дотиків, провела долонями його грудьми. 

    — Іро, не варто! Краще подумай ще раз. 

    — Я вже подумала.

    — Ти пожалкуєш про це. Та і я стомився від болючих розривів по живому. 

    — Я не збираюсь рвати з тобою, — прошепотіла я гарячим шепотом, одночасно розстібаючи ґудзик на його штанах. — Я збираюся кохатися з тобою до нестями, до несамовитого крику, до втрати свідомості.