Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Король у Жовтому 📚 - Українською

Читати книгу - "Король у Жовтому"

309
0
24.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Король у Жовтому" автора Роберт У. Чемберс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 66
Перейти на сторінку:
недоумкуватою посмішкою:

— Який же я довбень, який же я довбень!

Через годину він так само сидів на тому самому стільці, у тій самій позі, все ще в капелюсі та рукавичках, з ціпком у руках. Проте він мовчав, поглинутий спогляданням власних черевиків. Його посмішка вже стала осмисленішою і навіть набула дещо ностальгійного відтінку.

III

Приблизно о п’ятій годині дня маленька жіночка з сумними очима, що працювала консьєржкою у готелі дю Сенат, зі здивуванням сплеснула руками, коли біля вхідних дверей зупинився фургон, навантажений квітами. Вона покликала Джозефа, доволі допитливого парубка, який прикинув вартість квітів у petites verres[147] і похмуро зізнався, що й гадки не має, кому вони призначені.

— Voyons, — сказала консьєржка, — cherchons la femme[148]!

— Може, то вам? — запитав він.

Маленька жіночка на секунду задумалась, а потім зітхнула. Джозеф почухав носа, байдужого до аромату будь-яких квітів.

Потім зайшов квітникар з капелюхом у руці, а за кілька хвилин Селбі вже стояв посеред своєї кімнати, знявши пальто та закасавши рукава. У кімнаті поміж меблів було лише два квадратні фути[149] вільного простору, тепер цілковито окуповані кактусом. Ліжко вгиналося під вагою фіалок, лілій та валеріани, крісло було заставлене гіацинтами та тюльпанами, а умивальник підпирало якесь деревце, що нібито колись мало заквітнути.

Кліфорд прийшов трохи пізніше, впав на ящик духмяного горошку, вилаявся, перепросив за це, а потім, коли рослинний світ кімнати постав перед ним у всій своїй красі, очманіло всівся на герань. Рослина суттєво постраждала від цього, проте Селбі сказав: «Не переймайся» і витріщився на кактус.

— Збираєшся влаштувати бал? — спитав Кліфорд.

— Н-ні, я… Мені просто дуже подобаються квіти, — пояснив Селбі, проте його голосу відчутно бракувало ентузіазму.

— Я так і думав.

І далі, після паузи:

— Оце так кактус!

Селбі знову глянув на кактус, торкнувся його жестом знавця й вколов собі палець. Кліфорд замислено постукав ціпком по горщику фіалок. Потім зайшов Джозеф і гучно проголосив загальну суму до сплати, почасти аби приголомшити Кліфорда, почасти аби злякати Селбі й отримати від нього pourboire[150], які б він потім розділив із квітникарем. Кліфорд зробив вигляд, ніби нічого не почув, а Селбі покірливо сплатив рахунок і чайові. Він повернувся до кімнати, намагаючись вдавати цілковиту байдужість. Спроба провалилася, щойно він подер штани, зачепившись за шпичак кактуса.

Кліфорд кинув якесь банальне зауваження, запалив сигарету та став дивитися у вікно, аби дати Селбі можливість прийти до тями. Той спробував нею скористатися, але не знайшов нічого ліпшого, як сказати:

— Так, нарешті настала весна.

Він втупився поглядом у напружену Кліфордову потилицю. Його маленькі нашорошені вуха ледь не тремтіли від тамованого збудження. Селбі вдався до відчайдушної спроби опанувати ситуацію, кинувшись на пошуки сигарет і намагаючись зав’язати розмову. Проте його наміри знову зазнали краху через кактус, жертвою якого він став уже вкотре за день. Це була остання крапля.

— Клятий кактус!

Цей скрик вирвався у Селбі мимоволі, незважаючи на його спроби триматися холоднокровно. Колючки кактуса були довгі й гострі, їх уколи були доволі болючими, тож він зірвав свою лють на рослині. Слова прозвучали, справу зроблено. Кліфорд розвернувся до нього.

— Слухай, Селбі, якого біса ти купив усі ці квіти?

— Я захоплююсь ними, — відповів Селбі.

— І що ти з ними робитимеш? Тобі не стане місця, аби спати.

— Стане, якщо допоможеш прибрати з ліжка фіалки.

— І куди ти їх подінеш?

— Чому б не віддати їх консьєржці?

Щойно ці слова злетіли з його вуст, як він пошкодував про сказане. Заради всього святого, що ж тепер Кліфорд про нього подумає! Він знає вартість цих квітів. То ж чи повірить, що Селбі придбав усю цю розкіш, лише аби порадувати консьєржку? І як спотворено це можуть потрактувати у Латинському кварталі! Він боявся насмішок і чудово знав репутацію Кліфорда.

Раптом хтось постукав у двері.

Селбі перелякано глянув на Кліфорда, і це йому сподобалося. То було визнання його зверхності та благання про допомогу водночас. Кліфорд кинувся вперед, продерся крізь лабіринт рослин і, припавши до дверного вічка, спитав:

— Кого ще там чорти принесли?

Такий шляхетний спосіб спілкування вважався природним у кварталі.

— Це Еліот, — пояснив він, озирнувшись назад, — з Роденом та їхніми бульдогами.

Потім він сказав їм через двері:

— Почекайте на сходах, ми із Селбі вже виходимо.

Свобода волі — то чеснота. Латинський квартал сповідує лише кілька з них, проте ця беззаперечно шанується його мешканцями. Вони сіли на сходи і почали насвистувати. Згодом Роден вигукнув:

— Чую запах квітів. У них там банкет!

— Я думав, ти краще знаєш Селбі, — крикнув Кліфорд у відповідь, поки інший швидко перевдягав розірвані штани.

— Ми знаємо Селбі, — відповів Еліот з наголосом на першому слові.

— Ага, — додав Роден, — він влаштовує банкет, прикрашаючи кімнату квітами, поки ми сидимо тут на сходах.

— У той час як весь цвіт кварталу гуляє, — докинув Роден, а потім з раптовою підозрою запитав: — Агов, Одетта з вами?

— Слухайте, — похопився Еліот, — а Колетта з вами?

За мить він жалібно заскиглив:

— Колетто, ти що, сидиш там, поки я тут товчуся під дверима?

— Кліфорд здатний на все, — сказав Роден, — особливо після того, як його відшила Рю Баре.

Еліот вигукнув:

— Чуєте, хлопці? Ми вдень бачили, як до будинку Рю Баре заносили квіти.

— Фіалки і троянди, — уточнив Роден.

— Скоріш за все, для неї, — додав Еліот, погладивши бульдога.

Кліфорд кинув на Селбі підозрілий погляд. Той пробурмотів щось у відповідь, схопив пару рукавичок і поклав у портсигар дюжину сигарет. Потім підійшов до кактуса, зірвав з нього квітку і просунув її крізь петельку свого піджака. Узявши капелюха та ціпок, він усміхнувся Кліфордові, неабияк вразивши цим останнього.

IV

У понеділок зранку студенти билися за місця в Жульєна. Привілейовані студенти відганяли решту, що вперто сиділи на жаданих стільцях, коли двері відчинилися, сигналізуючи про початок переклички. Студенти сварилися за полотна, пензлі та портфоліо або збурювали довкілля вимогами хліба і Цицері[151]. Останній, похмурий колишній натурник, що у свої кращі дні позував для полотен, на яких зображувався Ісус, тепер розпродував черствий хліб ціною один су[152] за буханець і заробляв цим достатньо, аби завжди мати при собі сигарети. Месьє Жульєн зайшов до студії, по-батьківському усміхнувся й подався геть. Услід за ним у приміщенні з’явився клерк, подібна до лиса істота, що шастала серед охопленої бійкою юрби студентів у пошуках жертви.

Трьох студентів, що не сплатили внесків, було схоплено на місці. Клерк також якимось дивом відчув присутність

1 ... 56 57 58 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король у Жовтому"