Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти що тут робиш? – перше, що запитала Марах, щойно прокинувшись від ласкавих променів сонця, що проривалися крізь шибки, сонячними зайчиками відбиваючись від поверхонь.
Перед очима вимальовувалася картина, що вже не вперше лоскотала нерви, але не так дратувала, як раніше, неначе з кожним повторенням, подібна витівка ставала сталою буденністю. Очі не обманювали. Там, на сусідній подушці, мирно спав Ліам, підклавши руки під щоку. Його умиротворений та навіть задоволений вигляд, робили його, мало не янголом небесним, спонукаючи дівоче серце пом’якшитися, а ніжні спогади вчорашньої ночі, заставили крила затріпотати, пробудивши метеликів внизу живота.
- Прокидайся, - несміливо штовхнула у плече постійного порушника та претендента на її територію, що ще трохи і пропишеться навічно.
Чоловіче тіло мляво почало рухатися, а згодом прочинилося одне око, що впіймавши дівоче обличчя перед собою, дуже швидко зажмурилося, після чого нахмурилося все лице.
- Чого ти завжди така галаслива зранку?
- Що за звичка припертися посеред ночі? – питанням на питання пробурчала Таіра, як сварлива дружина, відреагувавши на його претензії.
За одну мить, крила у метеликів відпали, уступивши місце незрозумілим емоціям. Холодність наростала, але з ліжка Марах виганяти нахабу не стала, бо неодноразова практика показала, що подібна активність тільки забирала зайві сили та енергію, не міняючи суті взагалі.
- Що за роздвоєння особистості? – продовжив красунчик гру у запитання, мружачи очі. - Вночі ти не була такою грубою, коли притискалася до мене. Зважаючи на все, що ми пережили разом – спати в одному ліжку для нас природньо, - на перед озвучив відповідь, чекаючи, що вперта дівчина просто так не відстане.
- Тобі не набридло? – ще одне питання після важкого видиху, і широка ковдра, що ось-ось обволікала чоловіче тіло своїми обіймами, у різкому смиканні, повернулася до своєї повноправної володарки.
Чоловік, який вже не спав, але ще не прокинувся повністю, протер очі, а після цього обряду, віддав всю свою увагу тій, що зараз здавалася такою кумедною зі скуйовдженим волосся, а від цього – дуже милою.
- Що саме? – перепитав спокійно.
- Кожен раз пробиратися посеред ночі?
- Чого ти бурчиш? Всього то декілька разів прийшов. Я ж тебе попереджав, що у мене для подібного буде поважна причина.
- І що на цей раз? – почувши відмовку, з недовірою запитала Таіра та сповзла з ліжка, накидаючи на майже оголене тіло, накидку, що лежала поруч, чекаючи свого часу.
- Паразити завелися, - відповів Ліам та піднявся, обпершись об масивне бильце, замовчуючи той факт, що його покої попросту були окуповані білявкою Нарін, яка поставила собі за ціль, швидко стати дружиною правителя Барелії.
- Скажи прислугам поставити пастки, або кинути отрути.
- Боюся, що для цього виду, проста пастка чи отрута буде не дієвою, - зауважив красунчик іронічно, приховуючи від Таіри свої нічні пригоди, після того, як вони розійшлися. - Нічого з тобою не станеться, якщо я декілька ночей у тебе побуду, тим паче, що ти спиш, як убита. Я, навіть якщо захочу, не зможу потурбувати твій сон.
- Ні, - озвучила Марах холодне та тверде, склавши руки в замок перед собою, показуючи новоспеченому правителю, хто в цих покоях мав право хазяїнувати. - Думаєш, якщо став Праймом, то тобі все можна?
- Саме так і подумав, - подивився на неї з-під лоба, обіцяючи повторення історії проникнення у її володіння. – Не хочеш полюбовно, вважай, що я орендую у тебе спальне місце.
Не встигла Таіра висловити свої висновки та зауваження з цього приводу, як в двері постукали, а після того, як дівчина дала усну згоду, масивні відчинилися і на порозі у всій красі показався вірний своєму Прайму посіпака.
- Доброго ранку, - привітався Піро, стріляючи очима то на Прайма, що ще й досі валявся у ліжку, то – на Марах, що стояла збоку, але згадавши ціль свого візиту, звернувся до правителя, аби не стояти істуканом. - Я Вас по всьому алькасару шукаю.
В голосі слуги відчувалася незручність, ніби щойно він перервав щось надто інтимне, не призначене чужим очам, але зчитавши спокій з обох представників знаті, білявий заспокоївся.
- Знайшов? – запитав Тодей.
- Так. Тільки трохи не зручно вийшло, я прийшов до Вас в покої аби розбудити, а там в ліжку…
- Паразит, - закінчив Прайм речення за свого посіпаку, який завжди виділявся зайвою балакучістю та кинув на нього неоднозначний погляд, у якому Піро добре розібрав прихований сенс. – Ти зробив те, що я тебе просив?
- Звісно. Все вже встановлено. Інженери тільки чекають на Ваш наказ.
Ю’Ліам вмів гарно грати, а вірний зброєносець був навчений підігравати. Швидко змінена тема повинна була відвернути увагу від прихованого, але жіноча проникливість та інтуїція не дали змоги цьому бути.
- А паразита, бува не Ша Нарін звати? – кинувши пильний погляд на Піро, перепитала чорнява, аби підтвердити свої здогадки, адже занадто впевнена в собі білявка, останні дні проходу йому не давала, кожен раз нав’язуючись все більше.
Довго чекати відповіді не прийшлося. За декілька секунд ствердний кивок розставив все по своїм місцям, і Ліам незадоволено видихнув, пускаючи зраднику незадоволений погляд.
- Тепер все ясно, - розтягла дівчина глузливу посмішку, уявивши що прийшлося пережити величному, якщо він навіть із власних покоїв втік. Тепер, висновок вималював повну картину, від якої насмішкуваті бісенята в очах, почали пританцьовувати. - Знову прикриваєшся мною, як щитом?
- А ти, що – ревнуєш?
- Дуже, - зі стьобом в голосі відповіла Марах, стараючись втриматися від недоречної реакції.
- Було б добре, аби це було правдою, - буркнув красунчик іронічно, не маючи бажання більше говорити на цю тему.
Після того, як секрети пізньої ночі відкрилися, все пішло набагато швидше. Ліам, у присутності свого підданого, швидко одягнувся та згодом звільнив покої Таіри від своєї присутності, тим самим давши їй можливість та час для ранкових процедур. Безсумнівно ранок почався цікаво і обіцяв бути ще цікавішим, адже не встигла красуня зі східних земель Овірії вийти до коридору, на ходу застібуючи манжети свого комбінезону, як стикнулася з Ша Нарін, що ніби спеціально чекала на неї під дверима.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська», після закриття браузера.