Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Вітаю, поважну гостю, - поклонилася темноволоса, відповідно етикету, але у відповідь не отримала нічого, окрім жалючого погляду, що проникав крізь шкіру гострими колючками.

Представниця домену Аракії стояла, ніби скеля, така ж гордовита та грізна. Її одяг був, як завжди, спокусливо відвертий, але на цей раз на обличчі не було й натяку на милу, хоча й не щиру посмішку, якою вона кожен раз до цього нагороджувала Таіру, кланяючись в реверансах. Зараз все жіноче єство, що отруйним шлейфом випирало назовні, ніби кричало, попереджаючи, і не дарма.

- Піднімай! – гордовито мовила Ша Нарін, що Марах відразу не зрозуміла, до кого був направлений подібний приказний тон.

- Що, вибачте?

- Піднімай, сказала, - ще раз продублювала білявка, ні на мить не відриваючи колючого погляду від дівчини, що від почутого забула застібнути манжет на одному з рукавів.

Ситуація була незрозумілою, але, кинувши погляд навколо та побачивши на підлозі кольорову хустинку, Таіра зрозуміла підставу. На перед зробивши власні висновки після того, що дізналася зранку, вона посміхнулася, готуючись споглядати на концерт по заявкам.

- Це не моє, тож і не мені підіймати, - відповіла вона далі, впевнено, не показуючи слабини.

- Хто ти така, аби огризатися? Служи, коли тобі наказують!

- Я служу трону Барелії, а не його гостям, але якщо хочете аби Вам допомогли – попросіть слуг. Впевнена, вони з радістю піднімуть для Вас хустинку, - говорила з повагою, навчена не реагувати на подібне неподобство, аби не провокувати ситуацію ще більше.

- Правильно, ти служиш трону, який скоро стане моїм, - втупилася Нарін обличчям, подібним до оскалу. - Я дочка діючого Прайма Аракії, кровна сестра майбутнього Прайма та майбутня дружина Тодей Ю’Ліама. Знай своє місце і служи добре, - виливала всю свою неприязнь на ту, яку вважала суперницею не гідною свого нігтя.

- Навіть якщо те, про що Ви сказали – правда, до мене подібні правила не застосовуються, - мовила Таіра, згадавши останні слова Тодея Бару.

Тепер, вона, як ніколи до цього, зрозуміла сенс усього сказаного ним перед смертю.

- Думаєш, якщо спиш з Праймом, то рівна мені? – пішла Ша Нірін у атаку в протистоянні, яке сама собі придумала, і зараз все її тіло тяглося до дівчини навпроти, аби, розправивши загрозливо плечі, показати свою перевагу над конкуренткою. - Не ти перша, не ти – остання. Хочеш бути підстилкою – твоє право. Я не проти, якщо Тодей Ю’Ліам час від часу буде користуватися тобою, як іграшкою, але це все на що ти повинна розраховувати, бо більшого ти ніколи не отримаєш, дочка слуги без роду та племені.

Слова вилітали з білявки, приправлені ненавистю, готові колоти якнайглибше. І, можливо б, Таіра відреагувала на них, якщо б мала час та бажання, та тільки не зараз, і не з тією, яка була настільки осліплена, що не бачила далі свого носа.

Температура в коридорі підіймалася. Той діалог двох жінок споглядали не тільки слуги, а й Тодей Ю’Ліам, що, якраз вчасно, завітав на найцікавіше. І, якщо Марах мовчала, не маючи бажання щось доводити своїй опонентці, сам Прайм більше не хотів мовчати. Треба було осліпленій вказати на те, що вона відмовлялася бачити.

- Я б на Вашому місці не був таким впевненим, - голосно мовив він, спонукаючи жінок обернутися до нього.

Крок за кроком він порівнявся з красунями, і віддавши перевагу тій, кому довіряв та кого безсумнівно кохав, став перед Нарін, інстинктивно сховавши Марах за плечем. Вибрики квітки Аракії вже порядком набридли. Вчора вона заперлася до нього в покої, а сьогодні, перед слугами старалася зневажливо принизити Таіру, і це було вже занадто.

- Я ніколи не кидаю слова на вітер, - схрестила білявка руки, зарозуміло піднявши носа, ніби така її постава повинна була налякати опонентів.

- Я теж, - у голосі з хрипотою, відчувалася впевненість. - І почуйте мої слова, Ша Нарін: Таіра – моя жінка, і ніхто ніколи не зможе зайняти її місце.

- Що? – різко обурилася гостя, кинувши гнівний погляд на свою суперницю, ніби це вона зараз брала участь у словесній перепалці. - Ти сам чуєш про що ти говориш? – далі різко перевела погляд на того, хто, за її думками, був не сповна розуму. - Невже дочка прислуги може бути мені суперницею? Абсурд просто!

Роздратування, що росло з прискоренням, вивільнялося назовні, проявляючись у смиканні. Безумовно дівоча гординя, надмірне самолюбство та самовпевненість, осліпили красуню, заставляючи її низько падати, та чомусь для самої дочки Прайма Аракії, це було нічим іншим, як методом досягнення свого.

- Насправді все зовсім не так, як Ви собі уявили, - впевнено стояв на своєму Прайм, який, почувши отруйні слова в бік Таіри, більше не міг підбирати свої, аби не поранити важливу гостю, від забаганок якої, могли погіршитися дипломатичні відносини з сусіднім доменом. - Це Ви ніколи не зможете бути суперницею для Марах, бо вона залишиться єдиною, без конкурсу.

- Що?! – змінилася Ша Нарін в обличчі. - Ти розумієш про що говориш?! Цими словами ти плюнув мені в лице, а значить усьому моєму домену. Без підтримки мого батька, ти – ніщо! – просичала, як та зміюка, стараючись як найболючіше вкусити своїми словами. - Хлопчисько, що не гідний бути Праймом: ні воїн, ні правитель. Той, що лише знає, як ходити по борделям та міняти дівок, як рукавички, - підійшовши в притул до Прайма, агресивно тицяла пальцем, відкриваючи рівень своєї обізнаності в чутках, які Ліам спеціально посіяв, якраз для таких ситуацій, гніваючись від того, що стала тією, кого він відштовхнув. - Я цього просто так не залишу! Ніколи! Запам’ятай мої слова: не довго вам воркувати! - Сказала, як відрізала, очима пославши невтішний меседж Таірі та зірвалася з місця, вихором покинувши коридор.

- Ша Нарін, - кинула у слід Таіра, в надії зупинити навіжену, яка могла наколоти дров своєю імпульсивністю, що була нічим іншим, як продуктом потурання з боку рідних.

- Залиш її, нехай перебіситься, - піймав Тодей чорняву за руку, не даючи їй змоги наздогнати неврівноважену.