Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зелений дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Зелений дім"

327
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зелений дім" автора Маріо Варгас Льоса. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 119
Перейти на сторінку:
Уявіть собі, надійшов наказ. Пливемо на Сантьяго шукати тих бандитів.

— На Сантьяго? — вигукнула Лаліта й замовкла, заніміла, напіввідкривши рота, а лоцман Ньєвес, обіпершись об поручні, дивився на річку, на туман, на дерева. Хлопчаки стрибали довкола Боніфації.

— З солдатами з гарнізону Борха, — вів далі сержант. — Але чому ви засмутилися? Немає жодної небезпеки, нас буде багато. А може, ті бандити вже від старості повмирали?

— Зверніться до Пінтадо, він живе там, нижче, — вказав рукою в туман Адріан Ньєвес. — Він дуже добре знає ці місця й один з найкращих лоцманів. Треба його якнайшвидше повідомити, бо іноді він у цей час іде рибалити.

— Тобто як це? — спитав сержант. — Ви не хочете пливти з нами, доне Адріан? Це ж усього на три тижні, і ви заробите добрі гроші.

— Я хворий, у мене лихоманка, — мовив лоцман. — Нудить мене, голова йде обертом.

— Але ж, доне Адріан, — наполягав сержант, — який ви хворий. Чому ви не хочете пливти з нами?

— У нього лихоманка, він повинен лягти в ліжко, — сказала Лаліта. — Йдіть швидше до Пінтадо, доки він удома.

І коли смеркло, вона втекла, як він їй звелів, спустилась униз по яру, — а Фусія: чого ти так спізнилася, швидше в човен. Вони віддалилися від Учамали, не вмикаючи двигуна, майже в темряві, і Фусія весь час: тебе не бачили, Лаліто? Погано було б, якщо бачили, я головою ризикую, не знаю, навіщо це роблю, — а вона, лежачи на носі човна: обережно, водоверть, каміння ліворуч. Урешті вони пристали до якогось похилого берега, сховали човен і полягали на піску. А він: я ревнивий, Лаліто, не кажи мені про того пса Реатегі, я з ним би не зв’язувався, але мені був потрібен човен та харчі, нас чекають важкі дні, ось побачиш, усе буде гаразд, — і вона: я тобі допоможу, Фусіє. А він: усі казатимуть, що я утік в Бразілію, їм набридне шукати мене, Лаліто, кому спаде на думку, що я подався в ці краї? Коли ми дістанемося до Еквадору, то не буде жодних клопотів, — і раптом: роздягайся, Лаліто, — а Лаліта: мене мурахи покусають, Фусіє, — але він: однаково роздягайся. Пізніше лило цілу ніч, і вітер розвівав плащ, яким вони вкрилися, доводилось повсякчас відганяти москітів та кажанів. Вдосвіта сіли в човен, і доки не почалися стрімнини, подорож можна було витримувати: з’являвся човник — вони ховались, з’являлося селище, казарма, літак — вони знову ховались. Минав тиждень без дощів: вони пливли від хвилини, коли з’являлося сонце, до хвилини, коли воно зникало, і, щоб заощадити консерви, ловили рибу. Після полудня шукали якийсь острів, піщану косу чи мілину і спали під охороною багаття. Повз селища пропливали поночі, не вмикаючи двигуна, а Фусія: греби дужче, Лаліто, — і вона: руки в мене болять, течія надто сильна, — а він: дужче, чорт забирай, вже небагато лишилося. Поблизу Барранки вони зустріли рибалку, поїли разом з ним. Вони йому: втікаємо, — а він: може, допомогти вам чимось? І Фусія: хочемо купити бензину, в нас закінчується, — а він: дайте гроші, я попливу до селища й привезу вам. Пливли два тижні крізь тіснини, пізніше ховалися біля струмків й озерець, заблукали, човен двічі перекидався, закінчилося пальне, і одного ранку: Лаліто, не плач, вже допливаємо, дивися, це уамбіси. Вони впізнали мене, думають, що я знову приплив купувати каучук. Уамбіси дали їм хижку, їжу й дві мати, так вони прожили багато днів. А Фусія: бачиш, як зв’язуватись зі мною, краще б тобі було залишитися в Ікітосі з матір’ю. І вона: що, як одного дня тебе вб’ють, Фусіє? — а він: одружишся з якимось уамбісом, ходитимеш з голими цицьками, розмалюєш себе рупією, індиго й ачоте, жуватимеш їм маніоку для масато, бачиш, що на тебе чекає. Вона плакала, уамбіси сміялись, а він: дурна, я пожартував, ти, може, перша біла жінка, яку вони бачать, колись давно я приплив сюди з одним приятелем з Майобамби, і вони показали нам голову християнина, що заплив на Сантьяго у пошуках золота. Тобі страшно? І вона: так, Фусіє. Уамбіси приносили їм м’ясо махаса[26] й чоски[27], рибу, маніоку, одного разу — зелених гусениць, від яких їх занудило, а іноді — оленину. Фусія розмовляв з ними з ранку до вечора, і вона: скажи мені, про що ти їх розпитуєш, що вони тобі кажуть? — а він: так, нічого особливого. Коли ми з Акіліно припливли сюди вперше, то привернули їх до себе горілкою й жили в них шість місяців. Потім ми привозили їм ножі, різний крам, карабіни, анісівку, а вони давали нам каучук, шкури, тепер я теж не можу на них поскаржитися, вони були моїми клієнтами, а стали моїми друзями, без них я давно землю гриз би, — і вона: так, гаразд, але пливімо вже, Фусіє, адже кордон близько. А він: ці люди куди ліпші від скупників каучуку, починаючи з того сучого сина Реатегі, подумай, як він повівся зі мною, завдяки мені він заробив стільки грошей, але не захотів мені допомогти, це вже другий раз уамбіси мене рятують. І вона: коли ж ми попливемо до Еквадору, Фусіє, ось-ось почнуться дощі, і ми не виберемося звідси. Він уже перестав балакати про кордон і проводив безсонні ночі — сидів на маті, прогулювався, балакав сам до себе, а вона: що з тобою, Фусіє, може, я тобі чимось допоможу, бо я ж твоя дружина? — і він: тихо, я думаю. Одного ранку Фусія встав, узяв мачете і збіг униз по схилу, а вона згори: не роби цього, Христа ради, благаю тебе, боже мій, боже мій — однак він почав розбивати човен, доки не висадив дно і човен не затонув. Коли Фусія піднявся нагору, то мав задоволений вираз обличчя. Пливти до Еквадору без одягу, без грошей і документів? Це божевілля, Лаліто, тутешня поліція зв’язана з еквадорською, давай побудемо трохи в Перу, тут я можу розбагатіти, все залежить від уамбісів і від зустрічі з Акіліно, ось людина, яка нам потрібна, ходімо, я тобі все поясню, — і вона: що ти наробив, Фусіє, боже милосердний. А він: сюди ніхто не припливе, коли виїдемо звідси, про мене вже забудуть, та й зрештою в нас будуть гроші й у разі потреби ми кожному заткнемо пельку. І вона: Фусіє! — а він: мушу знайти Акіліно, — і вона: навіщо ти її затопив, я не хочу вмирати в сельві, — а він: не кажи дурниць, треба ж

1 ... 56 57 58 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелений дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зелений дім"