Читати книгу - "Салимове Лігво"

Ця фраза була особливо ефективною кілька років тому.

— Мамо, що це таке сталося з тобою? — запитала Сюзен дещо розпачливо. — Ти ніколи раніше… щоб так низько…

В Енн Нортон тіпнулась голова. В’язання зісковзнуло їй з колін, коли вона підхопилася, вчепилась руками Сюзен у плечі й добряче її струснула.

— Послухай-но мене! Я не дозволю тобі плутатися, наче звичайна шалава, з якимсь пестунчиком, котрий обтуманив її на всю голову. Ти мене чуєш?

Сюзен ляснула матір по обличчю.

Очі Енн Нортон кліпнули, а тоді широко розчахнулись у приголомшеному здивуванні. Якусь мить вони дивилися одна на одну, ошелешені. Якийсь крихітний звук виник і вмер у горлі Сюзен.

— Я йду нагору, — сказала вона. — Не пізніше вівторка я виїду.

— Флойд приходив, — сказала місіс Нортон. Обличчя в неї досі було закляклим від того ляпаса. Червоно ясніли сліди від доччиних пальців, неначе знаки оклику.

— Я покінчила з Флойдом, — сказала Сюзен байдуже. — Звикай до цього факту. Розкажи все це по телефону тій гарпії, своїй подружці Мейбел, а чом би й ні? Можливо, тоді воно тобі вбачатиметься реальним.

— Флойд кохає тебе, Сюзен. Це… його вбиває. Він зламався і все мені розповів. Він відкрив переді мною своє серце. — Її очі сяйнули згадкою про це. — Він зламався наприкінці і плакав, як дитя.

Сюзен подумала, як це несхоже на Флойда. Вона подумала, чи не могла її мати таке вигадати, але по її очах зрозуміла, що це не так.

— Це такого ти хочеш для мене, мам? Плаксія? Чи ти просто залюблена в мрію про білявих онуків? Гадаю, що я тебе дратую — ти не зможеш відчути, що твою роботу зроблено, допоки не побачиш мене заміжньою, прилаштованою до якогось добропорядного чоловіка, котрим ти зможеш попихати. Споважнілою біля парубка, котрий зробить мені вагітність і поспіхом перетворить на матрону. Така надумка, чи не так? А як щодо того, чого хочу я?

— Сюзен, ти сама не знаєш, чого хочеш.

І вона промовила це з такою абсолютною, доконаною впевненістю, що на якусь мить Сюзен відчула спокусу їй повірити.

Сюзен явилась картина, де вона і її мати стоять тут у застиглих позах: мати біля свого крісла, а вона біля дверей; їх пов’язує разом тільки пасмо зеленої пряжі, пута, які вже обстріпалися й ослабли після багатьох невгамовних підсмикувань. Цей образ трансформувався в її матір у якомусь рибальському капелюсі з биндою, дженджуристо втиканою багатьма різноманітними мушками. Вона, у жовтій вибійчаній туніці, відчайдушно намагається витягти спінінгом велику форель. Намагається витягти її востаннє й відкинути до плетеної з лози верші. Але з якою метою? Щоб осідлати її? Щоби з’їсти?

— Ні, мамо, я точно знаю, чого хочу. Бена Міерза.

Вона відвернулась і рушила сходами нагору.

Мати побігла слідом за нею з пронизливим криком:

— Ти не зможеш зняти собі житло! У тебе немає грошей!

—У мене сотня на поточному рахунку і три на депозиті, — спокійно відповіла Сюзен. — І, думаю, я можу знайти собі роботу у Спенсера. Містер Лабрі мені вже кілька разів пропонував.

— Його цікавитиме тільки, як би тобі під спідницю зазирнути, — сказала місіс Нортон, але голос її упав на цілу октаву. Гнів її вже майже полишив, і вона почувалася дещо зляканою.

— Та нехай собі, — сказала Сюзен. — Я носитиму панталони.

— Любонько, не роби дурниць. — Вона піднялася на дві сходинки. — Я тільки хочу для тебе якнайкраще…

— Облиш, мам. Вибач, що я тебе вдарила. Це огидний вчинок з мого боку. Я люблю тебе. Але я переїжджаю. Давно слід було це зробити. Ти мусиш мене зрозуміти.

— Сама краще поміркуй, — сказала місіс Нортон, тепер уже явно не лише налякана, а й засмучена. — Однаково я не думаю, що говорила не до речі. Цей Бен Міерз, бачила я таких хлюстів і раніше. Все, що його цікавіть, це…

— Ні. Досить уже.

Вона відвернулася.

Мати піднялася ще на одну сходинку і гукнула їй у спину:

— Коли Флойд ішов звідси, він був у жахливому стані. Він…

Але двері в кімнату Сюзен причинились і обрізали її слова.

Сюзен лягла на своє ліжко — яке ще так недавно було прикрашене м’якими іграшками, і зокрема пуделем з транзисторним радіоприймачем у череві — і дивилася на стіну, намагаючись не думати. На цій стіні висіло кілька плакатів «Сьєрра-Клубу»[169], але ще не так давно вона жила в оточенні плакатів, вирізаних з «Роллінґ Стоун», «Крім» і «Кродедді»[170]. Із зображеннями її ідолів — Джима Моррісона і Джона Леннона, Дейва ван Ронка і Чака Беррі[171]. Здавалося, привид тих днів неначе напирає на неї перетриманими до мутності кадрами з пам’яті. Вона ледь не ввіч побачила номер газети, який волає серед іншої дешевої макулатури. УСПІШНИЙ МОЛОДИЙ ПИСЬМЕННИК З МОЛОДОЮ ДРУЖИНОЮ «МОЖЛИВО» ПРИЧЕТНИЙ ДО СМЕРТЕЛЬНОЇ МОТОЦИКЛЕТНОЇ АВАРІЇ. Решта — ретельно сформульовані натяки. Ймовірно, знімки зроблені на місці пригоди якимсь місцевим фотографом, занадто криваві для місцевої газети, натомість саме те, що треба для породи Мейбел.

А найгірше в цьому те, що зернятко сумнівів таки посіяно. Дурненька. Чи ти думала, він зберігався десь у холодильнику, перш ніж повернутися сюди? Що він прибув сюди в стерильній целофановій упаковці, як посуд у мотелі? Дурненька. Втім, зернятко вже було посіяно. І через це вона почала відчувати до своєї матері дещо зліше за юнацьку дражливість, вона відчувала щось темне, що межувало з ненавистю.

Вона прогнала ці думки — не геть, а відсунула — затулила долонею собі обличчя і відпливла в тривожну дрімоту, яку перервало верещання телефону на першому поверсі, а потім ще пронизливіший голос матері:

— Сюзен! Це тебе!

Зауваживши, що зараз лише трохи перейшло за пів на шосту, вона зійшла наниз. Сонце висіло на заході. Місіс Нортон у кухні починала готувати вечерю. Батька вдома ще не було.

— Алло?

— Сюзен?

Голос був знайомим, але так одразу згадати, кому він належить, вона не могла.

— Так, хто це?

— Єва Міллер, Сюзен. У мене погані новини.

— Щось трапилося з Беном?

Немов уся слина пропала в неї з рота. Її рука піднялася й торкнулась горла. Місіс Нортон підійшла до кухонних дверей і дивилась, тримаючи в руці копистку.

— Ну, тут сталася бійка. Флойд Тіббітс завітав сюди пополудні…

— Флойд!

Місіс Нортон скривилась від її тону.

— …і я сказала йому, що містер Міерз спить. Він сказав гаразд, так само ввічливий, як завжди, але одягнений він був страх як дивно. Я спитала його, чи все з ним гаразд. На ньому було якесь старезне пальто і кумедний капелюх, і руки він тримав у кишенях. Я зовсім забула сказати про це містеру Міерзу, коли він встав. Була така заклопотана…

— Що сталося?

Сюзен майже кричала.

— Ну, Флойд його побив, — нещасно промовила Єва. — Прямо в мене на парковці. Вийшли Шелдон Корсон з Едом Крейґом і відтягнули його.

— А Бен? З Беном усе гаразд?

— Гадаю, ні.

— Що з ним?

Вона дуже міцно стиснула слухавку.

— Флойд встиг зробити останній сильний удар і відкинув містера Міерза на