Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина у високому замку" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 56 57 58 ... 74
Перейти на сторінку:
великої відстані, крізь якийсь апарат. Він розвернувся і пішов до ванної незграбними й рвучкими кроками.

— Сьогодні вже пізно їхати,— ледь спромоглася вимовити вона.

— Ні. Ми встигнемо поїсти до п'ятої тридцять, найпізніше до шостої. До Шаєнна — дві чи дві з половиною години. Там будемо о восьмій тридцять. Найпізніше — о дев'ятій. Зателефонувати можна звідси і сказати Абендсену, що ми їдемо до нього. Пояснити ситуацію. Міжміський дзвінок справить враження. Скажемо так: ми вилітаємо на Західне Узбережжя, у Денвері лише на один вечір, але ми так захоплюємося його книгою, що поїдемо до Шаєнна і повернемося сьогодні ж, аби лише...

— Для чого? — перервала вона.

На очі їй почали набігати сльози, і вона відчула, що стискає кулаки, заклавши всередину великі пальці, як робила у дитинстві. Її губи тремтіли, і коли вона знову заговорила, голос звучав ледь чутно:

— Я не хочу їхати до нього сьогодні. Я не їду. Я взагалі не хочу їхати, навіть завтра. Хочу просто розважитися у місті, як ти й обіцяв.

Поки вона говорила, знову прийшов страх і стиснув їй груди: незбагненна паніка, що так ніколи й не полишала її цілком, навіть у найрадісніші моменти із Джо. Страх вирвався на поверхню і керував нею. Вона відчула, як від страху у неї сіпається обличчя, як він пульсує у ній настільки виразно, що Джо міг легко це помітити.

— Ми метнемося туди, а потім, коли повернемося, — розважимося в місті.

Його слова звучали розсудливо, однак говорив він таким жорстким та неживим тоном, ніби читав завчене напам'ять.

— Ні,— сказала вона.

— Одягни блакитну сукню.

Джо пошукав серед пакунків і знайшов найбільшу коробку. Обережно розв'язавши стрічку, він вийняв сукню і акуратно розклав на ліжку. Він не квапився.

— Домовилися? Ти будеш неперевершена. Слухай, ми купимо пляшку дорогого скотчу і візьмемо з собою. Vat 69.

«Френку, допоможи мені,— подумала Джуліана,— я встряла у щось, чого не розумію».

— Їхати набагато далі, ніж ти думаєш,— сказала вона.— Я дивилася карту. Коли ми дістанемося туди, буде дуже пізно, одинадцята, або й за північ.

— Одягни сукню, інакше я тебе вб'ю.

Заплющивши очі, вона захихотіла. «Мої навички. От вони й справді знадобилися. Тепер побачимо. Чи зможе він мене вбити, а чи мені вдасться защемити йому нерв на спині так, що його скрутить на все життя? Але він воював із тими британськими командос, він пройшов крізь це багато років тому».

— Я знаю, що ти можеш звалити мене з ніг,— сказав Джо,— а може, й ні.

— Не звалити, а скалічити на все життя. Справді можу. Я жила на Західному Узбережжі. Японоси навчили мене цього, там, у Сіетлі. Якщо хочеш, їдь до Шаєнна, а мене лиши тут. Не намагайся мене силувати. Я тебе боюся і постараюся...— у неї зірвався голос,— постараюся зробити тобі дуже боляче, якщо нападеш.

— Та годі. Одягни цю кляту сукню! Що це взагалі за вибрики? Ти, мабуть, несповна розуму, якщо верзеш щось про вбивство і каліцтво тільки тому, що я хочу, аби після обіду ти стрибнула в машину і поїхала зі мною навідати цього чолов'ягу, книжкою якого ти...

У двері постукали.

Джо прокрався до дверей і відчинив. Хлопець в уніформі сказав:

— Обслуговування в номерах. Ви цікавилися під час реєстрації, сер.

— О, так,— сказав Джо, повертаючись до ліжка.

Він узяв нові білі сорочки, які нещодавно купив, і відніс хлопцеві.

— За півгодини впораєтеся?

— Просто розгладити складки? — запитав той, роздивляючись сорочки.— Не прати? Так, я впевнений, що ми впораємося, сер.

Коли Джо зачинив двері, Джуліана запитала:

— Як ти знав, що нову білу сорочку не можна вдягати, поки її не випрасують?

Він мовчки знизав плечима.

— Я забула,— сказала Джуліана,— а жінка має це знати. Коли виймаєш сорочку з целофану, вона вся зім'ята.

— Замолоду я любив елегантно вдягатись і відвідувати різні місця.

— Звідки ти знав, що готель надає такі послуги? Я не знала. Ти й справді підстригся й пофарбувався? Я думаю, що у тебе завжди було біляве волосся, ти просто носив перуку. Правильно?

Він знову знизав плечима.

— Напевно, ти агент СБ, який удає водія-макаронника. Ти не воював у Північній Африці, правда ж? Тебе відправили сюди, щоб убити Абендсена, чи не так? Я знаю, що так. Яка ж я дурна.

Вона почувалася виснаженою, змарнілою.

Помовчавши, Джо сказав:

— Звісно, я воював у Північній Африці. Нехай і не в артилерії Парді, а в «Бранденбурзі»[89]. Це спецназ вермахту. Ми працювали в тилу британців, проникли у їхній штаб. Не розумію, яке це має значення. Ми добряче понюхали пороху. І я брав участь у битві за Каїр. Мене нагородили медаллю і згадали у рапорті. Присвоїли звання капрала.

— А ця ручка — це зброя?

Він не відповів.

— Бомба,— промовила вона вголос, раптом усвідомивши.— Бомба, налаштована так, щоб вибухнути, коли хтось її торкнеться.

— Ні, те, що ти бачила,— двоватна рація. Щоб я міг підтримувати зв'язок, якщо план зміниться, з огляду на динаміку політичної ситуації в Берліні.

— Ти узгодиш це з ними, перш ніж зробити. Для певності.

Він кивнув.

— Ти не італієць, а німець.

— Швейцарець.

— Мій чоловік — єврей.

— Мені байдуже, хто твій чоловік. Я хочу лише, аби ти вдягнула цю сукню і причепурилася, щоб ми могли піти обідати. Зроби якусь зачіску. Треба було тобі сходити у перукарню. Можливо, салон краси у готелі ще працює. Сходи, поки я прийму душ і дочекаюся своїх сорочок.

— Як ти його уб'єш?

— Джуліано, будь ласка, вдягни нову сукню. Я зателефоную і спитаю про перукарку.

Він підійшов до телефону.

— Навіщо я тобі там?

Набираючи номер, Джо відповів:

— Ми маємо досьє на Абендсена. Здається, його приваблює певний тип жінок — пристрасні брюнетки. Середземноморські або з Близького Сходу.

Поки він говорив із персоналом готелю, Джуліана підійшла до ліжка і лягла. Вона заплющила очі і закрила обличчя рукою.

— Так, у них є перукарка,— сказав Джо, поклавши слухавку,— і вона може попрацювати над твоїм виглядом просто зараз. Сходи у салон, це у мезоніні[90].

Він щось їй простягнув. Розплющивши очі, вона побачила, що це знову банкноти Райхсбанку.

— Щоб розплатитися.

— Можна я полежу тут? Будь ласка.

Він подивився на неї пильно і занепокоєно.

— Сіетл такий,

1 ... 56 57 58 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"