Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

1 300
0
30.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина у високому замку" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 74
Перейти на сторінку:
яким було б Сан-Франциско,— сказала вона,— якби не Велика Пожежа. Такі самі старі дерев'яні і цегляні будинки. І пагорби, як у Сан-Франциско. Японоси жили там задовго до війни. У них там цілий діловий квартал, будинки, крамниці й таке інше, з давніх-давен. Це портове місто. Низенький старий японець, який навчав мене... Я приїхала туди з матросом торгового судна й почала тренуватися, поки була там. Мінору Ічояцу. Він носив піджак і краватку. Був кругленький, мов йо-йо. Заняття проходили у японській офісній будівлі. На дверях у нього був старомодний золотий вензель, а ще передпокій, як у стоматолога. Там лежали номери National Geographic.

Схилившись над нею, Джо схопив її за руку і змусив сісти. Він підтримував її, не даючи знову лягти.

— У чім річ? Ти поводишся, наче хвора.

Він дуже уважно й стурбовано вдивлявся в її обличчя.

— Я вмираю.

— Це просто панічна атака, не більше. Вони у тебе постійно, хіба ні? Я куплю тобі заспокійливе в аптеці готелю. Фенобарбітал підійде? І ми ж нічого не їли з десятої ранку. З тобою все буде гаразд. Коли приїдемо до Абендсена, тобі там і пальцем не доведеться поворухнути. Потрібно буде просто постояти поряд. Я говоритиму, а ти лише всміхайся і будь привітною зі мною та з ним. Побудь із ним, поговори, щоб він лишався з нами і нікуди не йшов. Я впевнений, що коли він тебе побачить, то дозволить нам увійти, особливо зважаючи на декольте твоєї італійської сукні. На його місці я б тебе неодмінно впустив.

— Дозволь мені піти до ванної,— сказала вона,— мені погано. Будь ласка.— Вона вирвалася від нього.— Мене нудить, пусти мене.

Він відпустив, і вона подалася до ванної, зачинивши за собою двері.

«Я зможу»,— вирішила Джуліана. Вона клацнула вимикачем, світло вдарило по очах. Вона примружилася. «Я знайду. У шафі. Подарунок від готелю: леза для гоління, мило, зубна паста». Вона відкрила невелику пачку з лезами. «Так, з гострим краєм». Вона розгорнула нове лезо із масним, чорно-синім полиском.

У душі лилася вода. Вона ступила під водяний струмінь. Господи, вона ж не зняла одяг. Тепер він знівечений. Тканина прилипла до тіла, з волосся стікало. Охоплена жахом, вона перечепилася і мало не впала, навпомацки шукаючи вихід з кабінки. З панчіх бризкала вода... Джуліана розплакалася.

Джо зайшов, коли вона стояла над умивальником. Вона зняла свій мокрий зіпсований одяг і лишилася гола, спираючись однією рукою на умивальник, намагаючись заспокоїтися.

— Господи,— сказала вона, помітивши його поруч,— не знаю, що робити. Мій костюм шерстяний, тепер він геть понівечений.

Вона вказала рукою на купу мокрого одягу.

Дуже спокійно, хоча й із перекошеним обличчям, Джо сказав:

— Ти все одно не в цьому мала їхати.

Він витер її пухнастим готельним рушником і відвів до теплої, застеленої килимом кімнати.

— Вдягни білизну. Накинь щось на себе. Я викличу перукарку сюди, нехай прийде, іншого рішення немає.

Він знову підняв слухавку і набрав номер.

— А які пігулки ти мені збирався дати? — запитала вона, коли Джо закінчив розмову.

— Я забув. Зателефоную до аптеки. Ні, чекай, у мене дещо є. Нембутал чи щось таке.

Він побіг до валізи і почав шукати.

Коли він простягнув їй дві жовті капсули, вона незграбно взяла їх і запитала:

— Вони мене знищать?

— Що?

Його обличчя сіпнулось.

«Нижня частина мого тіла зітліє, лоно висохне».

— Я маю на увазі, у мене знизиться концентрація? — боязко запитала вона.

— Ні. Це ліки A. G. Chemie. У нас вдома продаються. Я приймаю їх, коли не можу заснути. Я тобі води принесу.

Він вибіг.

«Лезо,— подумала вона,— я проковтнула його. Тепер воно розтинає мені черево. Кара. Я — дружина єврея, а зійшлася із гестапівським убивцею». Вона знову відчула, як на очі набігають гарячі сльози. «Це мені за все, що я вчинила. Мене знищено».

— Ходімо,— сказала вона, підводячись,— до перукарки.

— Ти гола!

Він узяв її за руку, всадовив, спробував натягнути на неї трусики, але нічого не вийшло.

— Треба, щоб тобі зробили зачіску,— із відчаєм у голосі сказав він.— Де вона, ця Hur[91] ця жінка?

Джуліана повільно і ретельно вимовляла слова:

— Волосся утворює лося, який видаляє плями з наготи. Гасати, нікуди гайнути, щоб гойдатися на гачку. Гачок від Бога, волосся в'ється, повія волочиться.

«Пігулки. Можливо, скипидарна кислота. Усі вони змішалися і створили найнебезпечніший, найсильніший розчинник, щоб зжерти мене дотла».

Дивлячись на неї, Джо зблід.

«Бачить мене наскрізь,— подумала Джуліана.— Читає мої думки за допомогою свого апарату, хоч я й не можу його знайти».

— Від цих пігулок думки плутаються,— сказала вона.

— Ти їх ще не прийняла.

Він вказав на її стиснутий кулак, і вона побачила, що й досі їх тримає.

— У тебе проблеми з психікою.

Він обважнів, став повільним, ніби якась інертна маса.

— Тобі дуже погано. Ми не можемо їхати.

— Лікар не потрібен,— сказала вона,— зі мною все буде гаразд.

Вона спробувала всміхнутися. Вдивлялася в його обличчя, щоб дізнатися, чи їй це вдалося. «Відображення з його мозку, мої думки розкладаються».

— Я не можу везти тебе до Абендсенів,— сказав він.— Зараз точно ні. Завтра. Може, тобі стане краще. Спробуємо завтра. Ми мусимо.

— Можна мені знову до ванної?

Він кивнув, майже не слухаючи її. Думав про щось своє.

Вона повернулася до ванної, знову закривши за собою двері. У шафі ще одне лезо. Вона взяла його у праву руку і вийшла до кімнати.

— Бувай,— сказала вона.

Коли вона відчиняла двері у коридор, Джо скрикнув і накинувся на неї.

Помах руки.

— Жахливо,— сказала вона.— Вони ранять глибоко. Я мала знати.

«Я можу дати відсіч злодюжкам, які виривають з рук сумки, і нічним волоцюгам. Я впораюся. Куди я поцілила? Схопився рукою за шию і почав крутитися».

— Дай пройти. Не стій на дорозі, бо провчу. Хоча я лише жінка.

Не опускаючи леза, вона відчинила двері. Джо сів на підлогу, притиснувши руку до горла, ніби перегрівся на сонці.

— Бувай,— сказала вона і зачинила за собою двері.

Теплий, застелений килимовою доріжкою коридор.

Жінка в білій уніформі, щось мугикаючи або наспівуючи, котила перед собою візок, опустивши голову. Позираючи на номери на дверях, вона врешті зупинилася перед Джуліаною і підвела погляд, а тоді широко розплющила очі і роззявила рота.

— Ой, дорогенька, ну

1 ... 57 58 59 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"