Читати книгу - "Людина у високому замку, Філіп Кіндред Дік"

Вона відчинила двері до кімнати.

— Нехай чоловік допоможе тобі протверезіти. Я скажу, щоб вам принесли гарячої кави. А зараз, будь ласка, повернись до своєї кімнати.

Штовхнувши Джуліану всередину, жінка захряснула за собою двері. Шурхіт коліс її візка поступово віддалявся.

«Перукарка»,— зрозуміла Джуліана. Поглянувши на себе, вона побачила, що й справді зовсім гола. Не дивно, що жінка так відреагувала.

— Джо,— сказала вона,— мене не випускають.

Вона підійшла до ліжка і знайшла свою валізу. Відкрила її і витрусила одяг. Білизна, блузка, спідниця... черевики на низьких підборах.

— Мене змусили повернутися,— сказала вона.

Знайшовши щітку для волосся, вона швидко розчесалася, потім розпушила волосся.

— Оце так ситуація! Ця жінка була просто перед дверима, от-от мала постукати.

Підвівшись, вона почала шукати дзеркало.

— Тепер краще?

Дзеркало знайшлося у дверцятах шафи. Джуліана покрутилася, роздивляючись себе, ставши навшпиньки.

— Мені так соромно,— сказала вона, озираючись на Джо.— Я не тямлю, що роблю. Ти, мабуть, дав мені якусь отруту. Хай що це було, але від нього не стає краще, а лише нудить.

Досі сидячи на підлозі, притискаючи руку до шиї, Джо сказав:

— Слухай, ти й справді дещо можеш. Перерізала мені аорту. Артерію на шиї.

Захихотівши, вона прикрила долонею рот.

— Господи, ну ти й дивак! Усе перекручуєш. Аорта у тебе в грудях, а ти, мабуть, про сонну артерію.

— Якщо я відведу руку, то стечу кров'ю за дві хвилини. І ти це знаєш. Тож поклич когось на допомогу, лікаря чи швидку. Ти розумієш, що я тобі кажу? Ти ж хотіла це зробити? Очевидно, що так. Що ж, зателефонуєш чи підеш сама покличеш?

Подумавши, вона сказала:

— Так, хотіла.

— То піди знайди когось. Щоб мене врятувати.

— Іди сам.

— Я не можу повністю затиснути рану.

Вона побачила, що між пальців у нього просочується кров, стікаючи зап'ястям. На підлозі вже утворилася калюжа.

— Я не наважуюся ворухнутися. Маю лишатися тут.

Джуліана вдягнула нове пальто, закрила свою нову шкіряну сумочку ручної роботи, взяла валізу і стільки пакунків зі своїми речами, скільки помістилося до рук. Вона переконалася, що не забула велику коробку, в якій була акуратно спакована блакитна італійська сукня. Відчинивши двері у коридор, вона озирнулася на Джо.

— Може, я скажу їм. Там, унизу, на реєстрації.

— Так.

— Гаразд. Я їм скажу. Не шукай мене у тій квартирі у Каньйон-Сіті, бо я туди не повернуся. І майже всі гроші в мене, отже, я дам собі раду, попри все. Бувай. І пробач.

Вона зачинила за собою двері і рушила коридором так швидко, як тільки могла, тягнучи валізу і пакунки.

У ліфті їй допомогли літній добре вдягнений бізнесмен та його дружина: вони взяли у неї пакунки, а внизу в вестибюлі покликали носія.

— Дякую,— сказала їм Джуліана.

Коли носій виставив валізу й пакунки із вестибюля на тротуар, Джуліана знайшла готельного співробітника, який пояснив, де її машина. Невдовзі вона вже стояла у холодному бетонному підземному паркінгу, чекаючи, поки паркувальник прижене її студебеккер. У сумочці вона знайшла дрібні гроші і дала паркувальнику чайові. А за мить уже виводила авто освітленим жовтими вогниками виїздом із паркінгу на темну вулицю, переповнену миготінням фар, автомобілями та неоновими вогнями реклами.

Швейцар у лівреї сам склав у багажник її пакунки й валізу, усміхаючись так сердечно й підбадьорливо, що, перш ніж поїхати, вона лишила йому на чай величезну суму. Вона страшенно дивувалася, що її не намагаються зупинити; ніхто й бровою не повів. «Думаю, вони знають, що Джо заплатить,— вирішила вона,— або вже заплатив, коли ми заселялися».

Зупинившись разом із іншими машинами перед світлофором, вона згадала, що не сказала нікому на реєстрації про Джо, який сидить на підлозі кімнати, чекаючи лікаря. Він і досі чекає там, чекає від цієї миті і до кінця світу або до завтрашнього ранку, поки не прийде покоївка.

«Я маю повернутися,— вирішила вона,— або зателефонувати. Зупинитися біля телефону-автомата».

«Усе так по-дурному вийшло,— подумала вона, їдучи далі, шукаючи, де можна припаркуватися і зателефонувати.— Хто б міг подумати про таке хоча б годину тому? Коли ми заселялися у готель, коли ходили крамницями... Ми от-от мали вдягнутися і піти вечеряти. Ми навіть могли б податися до нічного клубу». Вона помітила, що знову плаче; сльози скрапували з кінчика носа на блузку. «Шкода, що я не запитала в оракула. Він мав усе знати і застеріг би мене. Чому я не запитала? Я могла це зробити коли завгодно, десь у дорозі або навіть ще до від'їзду». Вона почала мимоволі стогнати. Цей звук, це виття, яке вона ніколи не чула від себе, нагнав на неї жаху, але вона не могла придушити його у собі, навіть коли зціпила зуби. Моторошне завивання, виспівування, голосіння й далі виривалося у ніс.

Вона припаркувалася, не зупиняючи двигун. Сиділа, трусячись, заклавши руки в кишені пальта.

— Господи,— безпорадно сказала вона собі,— що ж, гадаю, таке трапляється.

Вона вийшла з машини і дістала з багажника валізу. Відкривши її на задньому сидінні, вона рилася в одязі та взутті доти, доки не знайшла два томи оракула в чорній палітурці. Там, на задньому сидінні, досі не зупиняючи двигун, вона почала підкидати три десятицентові монети Штатів Скелястих Гір. Їй присвічувала вітрина універмагу. «Що мені робити? — запитала вона.— Скажи мені, що робити, благаю».

Гексаграма сорок друга. «Прибуток». Другий, третій, четвертий та верхній рівні активні. Отже, гексаграма трансформується у сорок третю, «Рішучі дії». Вона поглинала рядки очима, схоплюючи і вибудовуючи в голові послідовності значень, поєднуючи їх та роблячи висновки. Господи... Ситуацію було описано достеменно — ще одне диво. Усе, що трапилося, поставало у неї перед очима, схематично, ніби креслення:

Корисно буде

Зробити крок.

Корисно перейти через велику воду.

Подорож. Вирушити і зробити щось важливе, не лишатися тут. А тепер рівні. Вона ворушила губами, шукаючи...

Десять пар черепах не можуть

чинити йому опір.

Невтомна наполегливість приносить удачу.

Правитель приводить його до Бога.

А тепер шістка на третьому рівні. Від цих слів у Джуліани запаморочилося в голові:

Збагачення через несприятливі події.

Немає вини, якщо ти щирий

І йдеш серединою,

І приходиш до князя з печаттю.

Князь —